Найдавніші зразки стародавньої вишивки

Про українські вишиванки згадують іноземні мандрівники XVI-XIX ст. Збереглися вишиванки з козацьких часів 17-18 ст. У 16-18 ст. центрами вишивання були Качанівка на Чернігівщині, Григорівка на Київщині, Велика Бурімка на Черкащині та інші. Цікаво, що язичницька вишивка донині зустрічається на іконах XV і пізніших століть.

Знайдені на Черкащині срібні бляшки з фігурками чоловіків, які датуються V ст., при дослідженні показали ідентичність не лише одягу, а й вишивки українського народного костюма XVIII-XIX ст.

Святковий костюм скіфів був щедро орнаментований золотими нашивками із зображеннями грифонів, левів, оленів, різноманітною аплікацією з кольорової шкіри, декоративними швами. Візерунок у вигляді смуг геометричного орнаменту розміщувався на краях коміра, подолу, рукавів, посередині спинки вбрання. Щедро оздоблювалися у скіфів і штани, їх розшивали орнаментами у вигляді завитків, кружечків, ромбів, зигзагів, спіралей. На чаші з Гайманової Могили (IV ст. н.е.) одяг скіфських царів оздоблено орнаментом у вигляді подвійних спіралей, а лампаси на штанах нагадують подвійні смуги безперервного ланцюга хвиль. На основі розкопок кургану Товста Могила було реконструйовано одяг, в якому рукава, комір прикрашені золотими нашивками із зображеннями грифона та лева, що роздирає лань.

Про високий рівень вишивального мистецтва свідчить одяг сарматів, у якому вже проглядає соціально-економічне розшарування населення, що виявляється передусім у розкішності оздоблення золотим гаптуванням одягу багатих жінок і у скромності прикрашання звичайними намистинами – бідних.

Особливо цікаві знахідки сарматського одягу виявлено в похованні кургану Сватова Лучка Луганської області, де знайдено залишки жіночого вбрання, пишно оздобленого вишивкою, бісером і дрібними намистинами. Сенсацією були розкопки Соколової Могили в с.Ковалівці Миколаївської області. Це одне з небагатьох непограбованих поховань знатної сарматки, в якому було знайдено залишки золотого шитва на шовковій тканині пурпурного кольору.

Вишивка датується І століттям до нашої ери і є найдавнішою з досі відомих. Реконструкція її композиції дає підставу говорити про наявність поряд з орнаментальним шитвом сюжетних зображень, які мали глибокий символічний зміст. Вони розміщувалися на одязі жриці, яка, очевидно, виконувала ритуальніобряди, найімовірніше обряд культу родючості. Вишивка виконана технікою золотого шитва “у прикрій”. Золоті нитки викладались за формою візерунка і прикріплювались до тканини, ймовірно, жовтою ниткою, яка не збереглася.

Надзвичайна виразність і ювелірна точність малюнка досягається завдяки тому, що кожний елемент узору окреслюється золотим контуром. Важливим є і той факт, що техніка “в прикріп”, використана на одязі жриці із Соколової Могили (І ст. н.е.), стала відомою у Візантії та Київській Русі лише в XII ст.

Вишивка з поховання знатної сарматки відкриває й невідому техніку пряденого золота. Вона полягала в тому, що шовкова нитка була обпрядена вузенькою стрічкою чистого золота, витки спіралі щільно находили один на одного, утворюючи нитку, яка здається суцільнозолотою.

Вишивка з поховання Соколова Могила – цінне джерело для дослідження найдавнішого золотного шитва, адже вона демонструє високопрофесійне мистецтво майстрів з розвинутим відчуттям орнаменту, які оволоділи досконалими художньо-образними засобами вираження. Ця вишивка, що вирізняється високим рівнем художньої майстерності, наводить на думку про тривалий попередній етап розвитку.

Вишивка як вид мистецтва, безперечно, була відома в дохристиянський період. Про це свідчить фігурка людини з Мартинівського скарбу на Черкащині (VI ст. н.е.), а також бронзова статуетка з могильника на Полтавщині (VI ст. н.е.) із зображенням широкої смуги геометричного орнаменту на грудях і плечах, так само як у сучасних чоловічих сорочках. Саме тоді формувалися художньо-стилістичні способи шиття, народжувалися знаки, що символізували сили природи, космогонічні уявлення про будову Всесвіту, створювались образи, які потім довго жили у вишивці та в інших видах мистецтва, нагадуючи про язичницькі вірування наших давніх предків.

Вишивка в одязі мала заклинальну символіку, була оберегом. Вишитий узор набував магічної сили й виконувався в суворо визначених місцях: навколо шиї, на грудях, на подолі. Основна увага приділялась оздобленню рукава як шанування роботящих рук, підкреслення їхньої сили і вправності.

Про характер узорів вишивки, їх розміщення свідчать зображення на знайдених археологами в Києві та Старій Рязані срібних браслетах, призначених для язичницького обряду русалій. На них відтворено гусляра й танцюриста в сорочках, вишитих геометричним орнаментом; русалку з довгими, оздобленими вишивкою рукавами; двох ткаль в одязі, прикрашеному вишивкою.

В орнаментах улюбленими були різноманітні мотиви солярних знаків у вигляді чотири-, шести-, восьмипелюсткових розеток, які символізували небосхили, виражали ідею сонця. Адже побутування геометричного орнаменту доводить, що глибина народної пам’яті вимірюється тисячоліттями, і з плином часу символіка мотивів поступово втрачається, залишається тільки зовнішня форма, і орнамент стає прикрасою.