“Прості істини”: Радіопередача 15.03.2016 р.

Ведуча: Щиро вітаю всіх налаштованих на «Радіо Культура». Це передача «Прості істини» і для вас сьогодні працюють режисер ефіру Ірина Жилевська і ведуча Наталя Грабченко.

«Прості істини» – це розмова про життя і творчість, особистості і події які змінюють культурне мистецьке життя України, це життєві філософії, все цікаве, що нас оточує. Прості істини сформульовані видатними, творчими і яскравими людьми нашого часу. Я з задоволенням представляю нашого гостя, він вже не вперше в нашій студії – це Володимир Петрович Підгірняк, знавець та дослідник української вишивки та орнаменту, календарів та гороскопів зашифрованих в орнаментах, автор праць «Текстова вишивка», «Бродівська писанка» та інших.

Володимире Петровичу, дуже рада Вас вітати.

Володимир Петрович (В.П.): Добрий день!

Ведуча Наталя Грабченко (Н.Г.): Сьогодні будемо говорити про архітектуру українських церков, про те наскільки давня наша церква. Зосередимося більше на Карпатських церквах і будемо також говорити про календарі і можливо вишивки торкнемося – подивимося що нам вдасться сьогодні встигнути. Володимир Петрович носій унікальних знань тож, будь ласка, долучайтеся і ставте свої запитання: 239-62-95, код Києва 044.

Володимире Петровичу, передусім цікаво знати, а наскільки взагалі давня, як давно існує наша церква? Я маю на увазі архітектурний її прояв.

В.П.: Давайте спочатку визначимось з термінологією – будемо говорити про храми, бо церкви – це як християнська громада. Храм – це, власне, будівля, щоб ми розуміли, що говоримо про її споруду.

Н.Г.: Але споруди в Україні теж називають церквами. Кажуть: у вас в селі є церква, чи немає? І мається на увазі споруда, а не громада, бо громад може бути кілька.

В.П.: Так. Але тут є такий нюанс, що слово «храм» точніше відображає те, про що хочеться поговорити, тим більше коли це стосується Карпатських храмів. Я за фахом архітектор, сам з Західної України, вчився у Львові.

Н.Г.: То це для Вас близька тема.

В.П.: Так, дуже близька. І я радий, що ми її зачепили. То ж як давно в Україні знають чи говорять про споруди які ми називаємо церквами чи храмами? Я пошукав і знайшов записи відомого грецького філософа Аристотеля, який в 384 році до нашої ери писав про праукраїнців – жителів Наддніпрянщини і Південного Бугу: «Закони свої укладають в пісні і їх відспівують, щоб не забувались. Відспівування могло відбуватися лише в час урочистостей, при святинях, під проводом жерців, які здається, самі були авторами цих законів».

Виходить так, що 400 років до нашої ери зафіксовано, що праукраїнці мали «Закони свої» -усталені правила життя для спільноти, общини, роду. Мали свої «урочистості» -культові свята, ритуали, обряди. Мали місце «при святинях» для урочистостей, для шанування в піснях своїх законів, здійснення обрядів.

«Відспівування» було колективним – «під проводом жерців».

«Закони (вочевидь: обрядові пісні – звернення, молитви, правила життя, набуті знання – передавались із покоління в покоління – щоб не забувались». Жерці мали величезний авторитет: «здається самі були авторами цих законів.

Якщо взяти для порівняння теперішні часи, то все сказане тоді – ми можемо підтвердити, що дух тих законів зберігся по сьогоднішній день. А що говорять наші літописи? Я завжди користуюся «Велесовою книгою» – це найбільш відомий літописний архів з прадавніх часів. Вчені доводять, що там зафіксовано події 20 000-річної давнини. Ми можемо довіритись тій інформації, яка там зафіксована. І от, у «Велесовій книзі» чітко зафіксована згадка про Карпатські храми. Я процитую: «Сказано вам про старі часи, коли мали храми карпатські…», «Мовимо, що так літ за тисячу п’ятсот до Діра пішли прадіди до гори Карпатської і там оселилися і жили ладно… І таким було життя п’ятсот літ. А потім подалися на схід сонця і пішли до Дніпра…».

Київський князь Дір правив з 864 по 882 роки нашого часу, відняти 1500 років – отримаємо 7 століття до нашої ери. Це набагато глибше, ніж зафіксував Аристотель. З того часу і до наших днів архітектурні образи цих храмів практично не змінювались, бо образи тих храмів виконували певну функцію і не одну, крім того, що самі храми служать як місце проведення релігійно-культових обрядів місцевих громад.

Н.Г.: Це можна стверджувати, що архітектура храмів не мінялася?

В.П.: Не мінялася! І важливо зрозуміти нам, що то була за така архітектура, чому вона збереглася.

Н.Г.: І чому вона мала таку форму.

В.П.: Так. І чому людей проймала така гордість за такий архітектурний винахід такої форми. До цього питання я би підійшов заглибившись у ще давніші часи. Якщо підняти дані, які зібрали археологи, наприклад: яким було життя тоді на території України, ми дізнаємось, що культові потреби справлялись на Майданах, яких в Україні збереглось більше тисячі. Археологи дають час спорудження 5-6 тис. років до нашої ери . Це вважайте 7-8 тисяч років тому. Архітектура Карпатських храмів тісно пов’язана з прадавніми Майданами. І не тільки Карпатських, але й по всій Україні, бо будували їх згідно з «Велесовою книгою» в Карпатах, і як прийшли до Дніпра, то очевидно що й там будували. Що Майдан собою представляв? Це така грандіозна споруда штучного походження, висотою до 20 метрів у вигляді зрізаної гори овальної в плані. На ній обов’язково стояла культова будівля. І там же поруч знаходилися могили, які археологи називають курганами. Майдан з’єднує підземні і космічні сили. Тут інше сприйняття (більш загострене) сил Землі і Неба. Майдан вражає незвичною формою, величчю, неповторністю, особливою загадковістю. Якщо візьмемо для порівняння Карпатський храм, то біля храму обов’язково є територія, яка називається майданом і так само є цвинтар біля храму. Особливістю тих прадавніх часів було те, що людей хоронили в тих могилах головою на схід. І цей обряд, який був 8 тисяч років тому, зберігся дотепер і людей хоронять теж головою на схід. Єдине що священників хоронять в нас головою на захід. Це є така віра в людей, що коли настане кінець світу і померлі воскреснуть, то священики будуть стояти лицем до своєї пастви. Ще однією особливістю прадавніх часів є розташування самих майданів – вони знаходилися на відстані від 7 до 15 кілометрів один від одного і це було продиктоване візуальним зв’язком. Якщо ми візьмемо наші храми, то вони теж розташовуються на відстані візуального зв’язку. Отже, між ними, і це розуміли ще в давні часи, є певний зв’язок. Це не просто стоять собі храми – вони разом формують певну мережу.

Н.Г.: Виходить, що стоячи біля одного храму можна побачити інший храм?

В.П.: Малось на увазі не з рівня землі, а з певної висоти храму. Коли будували храм, будівничим було важливо забезпечити цей візуальний зв’язок. Важливо не очима бачити, а забезпечити енергетичний зв’язок, який при цьому виникає і встановлюється між храмами. Отже, однією з унікальних особливостей храмів – це їх розташування, призначення і поява певного енергетичного поля.

Н.Г.: Навіть у Карпатах, де, я перепрошую, така геологічна будова – є гори, є низини, але треба було цього дотримуватися?

В.П.: В таких випадках храми влаштовували близько один від одного. Якщо храм був десь на горі, то можна було влаштовувати наступний храм на більшій відстані, а якщо гори заслоняли, то храми з поселенням розташовували недалеко, щоб ті храми мали візуальний зв’язок. Такою була умова розташування цих храмів. Люди колись розуміли чого вони так роблять, а ми зараз цьому не придаємо такого значення. Але ж ми говоримо про унікальні особливості, тому маємо на цьому наголосити. Ну а ще особливістю була незвичайна форма. Теперішню форму нашого храму теж можна назвати незвичайною. Форму Майданів, які збереглися, тепер можна побачити за допомогою дельтапланів чи дронів (безпілотних літачків). І вона проявляється у формі ромашки чи павука, чи ще чогось нам незрозумілого. І видно вали, ями. Сьогодні важко зрозуміти їхнє призначення, але археологи чітко говорять, що ці споруди були науковими центрами. Це були астрономічні обсерваторії, наукові інститути. Цю особливість вони вбачали в тих додаткових спорудах, де велися спостереження за космосом, за зірками, за сходом Сонця, за Місяцем. Очевидно, це були не просто спостереження, наприклад коли Сонце зійшло, а важливою була певна енергетика що від цього йшла. І те місце, що особливим чином було забудоване, воно здатне було бути зв’язковим центром тої енергетики.

Н.Г.: Це наші пращури були настільки освічені і це все розуміли, і користувалися в побуті цими знаннями?

В.П.: Обов’язково! Бачите, вже так сталося, що десь у середньовіччі захопили церковну владу невігласи і стався розкол між церквою і наукою. Отже, прадавні знання збереглися десь до середньовіччя. При храмах були обсерваторії, наукові установи, а потім почали спалювати книги, виганяти вчених і навіть знищувати їх. Те що сталося важко пояснити. З того часу церква перейшла виключно на енергетичний рівень про який мало хто говорить, але який ми мусимо висвітлити, бо це той елемент, який залишився ще з тих старих часів, підсвідомий елемент, але без нього нічого б не було. Маємо зрозуміти в чому та енергетика полягала. Я не чув, щоб сьогоднішню церкву хтось на енергетику перевіряв.

Н.Г.: Ну, люди в побуті про неї говорять на рівні відчуттів: був у церкві, яка там енергетика! Я себе краще почуваю, як на світ народився, як ото на мене щось зійшло, чи якась сила допомагає. А є люди, які говорять, що мені погано стало. Ще й таке буває.

В.П.: Енергетика, яка в цих місцях формується, має як позитивний, так і негативний характер. Із східної сторони вона завжди позитивна. Якщо Ви звернули увагу, храм завжди має орієнтацію з заходу на схід. Вхід орієнтований на захід. Зайшовши в храм ми стоїмо лицем до сходу. В східній частині храму знаходиться вівтар.

Н.Г.: Тобто, ближче до вівтаря там завжди позитивна енергія?

В.П.: Так. Також ще зі старих часів особливістю споруди буди вікна з різною орієнтацією. Обов’язково було вікно орієнтоване на північний схід. Обов’язково було вікно орієнтоване на південь, а також було вікно орієнтоване на захід. Така орієнтація вікон збереглася по сьогоднішній день. Правда, для симетрії зараз будують вікна зі сторони сходу орієновані також на схід і південний схід, симетрично до південного вікна влаштовується вікно з північної сторони. Зі сторони заходу влаштовується вхід і там концентрується негативна енергія. Тільки негативну енергію слід розуміти не як погану, а як «плюс» і «мінус».

Н.Г.: Люди приходять в церкву просити, як кажуть: як тривога, то до Бога. Люди прийшли і принесли якийсь свій біль, свої страждання, свої думки, погані відчуття туди принесли – десь це все має подітися?

В.П.: Так. Ми поступово підходимо до основного питання: призначення структурної енергетичної організації храмів – те, про що дослідники, описуючи храми, їх пропорції, геометрію, бо геометрія теж божественна наука, яка проявляє божі творіння, а про енергетику бояться говорити, чи стараються не вникати, але ми мусимо про це сказати, бо дійсно, ті відчуття людей, які приходять до храму, вони нікуди не діваються, люди ними обмінюються. І коли раніше наші прадіди вміли знаннями користуватися і енергетику людини поєднувати з енергетикою неба, то нажаль, через втрату цих знань ми просто набуваємо власний індивідуальний досвід. І якщо людина говорить, що я себе погано почуваю, то вона повинна знати, що вона хвора і енергетика храму не є сприятлива для таких хворих людей. Якщо ви себе почуваєте не дуже добре, то знайте – у вас засіла якась хвороба. Просто на це звертається увага.

Н.Г.: А люди хворі приходять до храму, вони просять зцілення – це ж нормально…

В.П.: Так, нормально, але ж є причини хвороби. Якщо в мене нежить, а я прийшов просити, то розум дається для того, щоб зрозуміти – попий калини, чи прийми лікарства, одним словом -займись собою і не заражай інших. Інформація дається щоб вжити певних заходів, а не тому щоб забрати в тебе щось. Але з входженням у храм там збуджуються почуття. Якщо ви щиро молитесь, якщо вас це зачіпає, то опірність організму всяким хворобам зростає і стає достатньою для руйнування тих негативів, які у вас накопичилися. Ця енергетика може підсилювати імунітет в сотні тисяч разів. Сьогодні проводять такі дослідження, нажаль не в нас, а за кордоном.. Відомі дослідження Грега Брейдена. Якщо набрати це ім’я через інтернет, то можна багато цікавого дізнатися про ті досліди, які доводять – світ зітканий з дуже тонкої енергетичної сітки і наші почуття здатні впливати на ту сітку, а та сітка здатна впливати на нас. Це той невидимий світ в якому ми просто як в океані знаходимося і відстані тут не грають ніякої ролі. Ми всі один з одним пов’язані через свої почуття, через свої думки. І мудрі люди стверджують, що ми так живемо як відчуваємо, як мислимо.

Н.Г.: Це дуже важливий момент, що храми – це власне концентратори тої енергії.

В.П.: Так. Колись збиралися громадами. Індивідуально – це я прийшов і щось попросив. А сила в громаді. Якщо взяти наші храми, вони розраховані на 300, 400, зрідка 500 прихожан. То уявіть собі Майдани колишні, розміром 300 метрів на 250 метрів, уявіть ці площі, ці габарити. Видно що там збиралася велика кількість людей.

Н.Г.: А от Ви мені кілька разів повторили, що хотіли б поговорити про архітектуру карпатських храмів – чому в них така форма, несхожа на інші. Ви сказали що їх форма з тих прадавніх часів не змінилася – це дуже цікаво, тому що маємо приклад як на протязі тисячі років останніх храм, який вцілів, Софія Київська, він міняв свою форму – таке враження від старовинних гравюр – видно, як мінялася архітектурна церковна мода і стосовно цієї моди змінювався храм. А чому Карпатські храми не мінялися, чому вони відмінні від цього?

В.П.: Щоб це пояснити, уявім собі, що ми на примітивному рівні вирішили купити автомобіль. Ми дивимось на характеристики, але нас не цікавить як працює мотор, електронна систем.

Н.Г.: Ну чому? – це чоловіків більше цікавить, а жінок, я розумію більше цікавить зовнішній вигляд.

В.П.: Багато є поверхневих речей, чисто функціональних, які нам як сервіс підносяться. Але якщо ви побуваєте на заводі, де ці автомобілі виготовляють, то побачите титанічну роботу як це все припасовується, як це все продумується, і там бачать автомобіль в іншому світлі – бачать машину як механізми які один з одним працюють. І в цих механізмах викинути щось чи замінити – це потягне за собою дуже великі зміни. І потрібна спеціальна розробка конструкторів, дизайнерів. І створюють нові автомобілі, які теж нормально працюють, на відміну від іграшкових, де можна просто формою гратися. Такий механізм був створений в Карпатському храмі. Карпатський храм – це машина часу, якщо можна так сказати.

Н.Г.: Давайте на цьому зробимо коротку перерву, бо в нас з’явилися радіослухачі. Добрий день.

Слухач 1: Добрий день, доброго вам здоров’я! Микола. На початку побажання, щоб цю радіопередачу один до одного повторити для слухачів вранці з 8-ї до 10.30. Це прекрасна передача. Ми знаємо, що Українська нація, мабуть, унікальна нація. Ви подивіться скільки майстрів, вироби яких зберігаються в музеї Івана Гончара. Ця творча наснага і сьогодні буде представлена в галереї «Лавра», де будуть представлені майстри музичних інструментів о 16.00 годині.

Н.Г.: Наступний слухач.

Слухач 2: Добрий день! Я трошки з Вашим гостем не погоджуюсь. Енергія – це космічне явище. На примітивному рівні розуміння – це дуже і дуже мало. Потрібне фізичне і наукове пояснення. Це те саме, що свячена вода. Вона теж заряджена енергетикою, тільки вчені не можуть пояснити що то за чудо природи – не бога, а природи, бо природа створила людину і навколишній світ – це моя думка і моє переконання. Не існує ніякого фантастичного чи фантомного бога Єгови, чи як там ще його називають. Дякую.

Н.Г.: Дякуємо за Вашу думку. Ще є запитання радіослухача. Слухаємо Вас!.

Слухач 3: Добрий день. Свого часу перед будівництвом Чорнобильської атомної станції я проводила демографічні опитування населення. Іноді від абсолютно неписьменних людей чула пересторогу які можуть бути фатальні наслідки і в той же час наш театр, зокрема в театрі Заньковецької, йшла вистава, де висміювались забобони дурних селян, які не розуміли яке велике позитивне значення має будівництво атомної станції. А нажаль все це справдилося. Неписьменні люди володіли дійсно космічними знаннями. Але яким чином змусити людей, які отримують формально вищу освіту, які насміхаються з примітивних думок простих людей, зрозуміти те що мене заставив зрозуміти інститут народознавства?

Н.Г.: Дякуємо за Ваш дзвінок і за Ваші слова. Будемо відповідати?

В.П.: Так, давайте. Першим був пан Микола, який просив перенести передачу на ранок.

Н.Г.: Це до відділу планування випусків – це не до нас.

В.П.: Він ще, напевно, відчув до чого я далі поведу мову…

Н.Г.: Про енергетику храму?

В.П.: Я мав на увазі, при порівнянні особливостей храмів і майданів, виділити особливість храму як музичного інструменту. Візьмемо скрипку. Якщо поміняти її форму, то це вже не буде скрипка. Можна створити електронну скрипку, яка могла б звучати як звичайна, але в душу те звучання не входить. І ту особливість, що храм ще є музичним інструментом, я б хотів це підкреслити. Храми – це звуко – акустичні структури, в яких звук проходить реверберацію і входить в резонанс з певними точками, які зафіксовані самою спорудою храму. Не просто геометрія, злам лінії, не просто площина – тут почалась, а там закінчилась – це все зафіксовані точки енергетичні, звукові, які при подразненні, як наші почуття, наприклад – любов, доброта,подразнюють енергетичну сітку, так звуки подразнюють просторово розташовані вузли і так відбувається зв’язок. Тому, коли говорять про виставку музичних інструментів, варто говорити, що наші храми є теж певного роду музичні інструменти. Можна їх сприймати як приймальні так і передавальні інструменти, які тісно пов’язані з тою сіткою енергетичною, власне, через яку передаються всі почуття. Коли ми слухаємо музику, ми її сприймаємо через звук, ми бачимо очима також, і це все збуджує нас, викликає в нас певні почуття. Так само це все відбувається в храмі. При проектуванні храму сказати: давайте цю стіну зробимо довшою, а цю коротшою, щоб чимось відрізнялося – то так сказати може тільки невіглас.

Фахівець, який розуміє просторову структуру розташування звуків, він постарається так зробити, як скрипаль робить скрипку – кілочки підставляє, вигинає поверхню, так щоб заставити звучати кожен звук і в різних октавах, щоб кожен звук мав своє місце і там відбувався резонанс з певним часом реверберації. І скрипка тоді звучить своїм голосом, а не згасає при переході на певні тональності та певні високі чи низькі звуки. Майстри колишні це розуміли і ті космічні знання були колись закодовані, як писав Аристотель, в піснях. Вони в нас знаходяться на підсвідомому рівні і при певних обставинах дають про себе знати. І та колективна обережність, яка проявляється в Західній Україні при будівництві храмів, по збереженню їх – вона свідчить, що ми не просто бережемо старовину і пам’ятники архітектури – це є ставлення до того унікального інструменту, тої машини часу, яка пов’язує нас з нашими предками, з нашою історією, з нашим майбутнім. Немає тільки теперішнього, минулого і майбутнього – а є і глибина в поколіннях, які були до нас і ще будуть після нас, і це нас тримає на рівні гідному звання Людини.

Н.Г.: А те що говорила наша слухачка, що свого часу вона проводила опитування в тих місцях, що тепер відомі як Чорнобильська зона – люди мали ці знання, вони розуміли що може відбутися.

В.П.: Я сам пам’ятаю, коли ця трагедія вже сталася, пригадали що приходив в Обком чоловік з тих країв ще до будівництва станції і розказав що всіх чекає, і просив їх на серйозному рівні, і благав не робити цього, бо буде катастрофа. І був такий професор Александров, йому сказали, що народ бунтується, ідуть погані слухи, ніхто на «ура» не сприймає будівництво атомної станції – він заспокоював, що таку конструкцію зробили…

Н.Г.: …Що реактор може під ліжком подружжя стояти.

В.П.: Так, Ви пам’ятаєте.

Н.Г.: Вистава називалася «Здрастуй, Прип’ять!». В тій п’єсі висміювався народ, а, виявляється, народ як завжди був правий. Але якщо подивитися, я цим цікавилася абсолютно на побутовому рівні, якщо подивитися карту і подивитися назви тих сіл, які зараз залишені – там трагічні абсолютно назви. В Народичах народжувалися потім тваринки, які мали на собі ознаки пост чорнобильської мутації. А Дитятки, Залишани – ті села люди залишили. Напевно раціонально пояснити це неможливо.

В.П.: Чому раціонально неможливо пояснити? Ми не придаємо значення ні народній культурі, ні народним інтересам. Цьому значення придає громада. Там інформація моментально поширюється, громада відповідним чином налаштовується. Але прийшли такі часи, коли поняття громади підмінено. Сьогодні стоїть храм, який належить, кажуть, церкві – РПЦ чи Київському Патріархату і вже поділили людей. Такого поняття колись не було. Храм будувала громада, громада запрошувала свого священика, громада цим розпоряджалася і такого випадку щоб священик казав віруючим, що я вас прокляну якщо підете до іншої церкви бути б не могло.

Н.Г.: А тепер громада говорить, що в центрі Києва існує Лавра, але громада не має ніякого впливу. До речі, на чиї гроші це все колись було збудовано? А той самий Успенський собор – я колись фільм робила про цей собор – його ж на пожертви народні будували, копійку люди несли, бо грошей не мали і тепер воно чиєсь, а не громади.

В.П.: А ми це допустили! І в нашій історії не раз була певна наша неповага до своєї історії, неповага до правди – це найтяжчий гріх терпіти неправду.

Н.Г.: А тут бачите, Володимире Петровичу, те що Ви сказали, що церкви-храми – це не просто так, це енергетичні дуже потужні центри і ті люди, які це розуміють, що ті центри повинні бути під кимось і виконувати певну функцію, яка їм необхідна, заволодівають ними.

В.П.: Ми живемо так як мислимо, ми притягаємо до себе те, на чому концентруємо свою увагу. Виходить що нас можна через зміну нашого мислення заставити жити так як хтось хоче. Треба нам тільки мислення поміняти, в голови наші поселити цензора, якусь агітацію провести, пропаганду зробити і ми вже раби. Ми ж пам’ятаємо радянські часи – ми всі на кухнях шепталися, а тільки поодинокі сміливці могли вийти і сказати: це брехня, це неправда! Ми думали про них – як їм не шкода свого життя, але вони були єдині праведники і поступали так, як мали всі поступати. Не стадом бути, а громадою!

Н.Г.: Наше щастя, Володимире Петровичу, що ми з цього вирвалися, тому що ми тепер дивимося на Північну Корею і думаємо – як вони можуть так жити? Як ми могли так жити? Але наше щастя, що ми вже на іншому шляху.

В нас є запитання радіослухача. Добрий день, слухаємо Вас.

Слухач 4: Добрий день – Антоніна, Київ. Володимире Петровичу, в мене до Вас конкретне запитання. Моя знайома, жінка похилого віку, вона зламала бедрову кістку і не робила операцію в лікарні, хоч говорили, що вона цього не може не робити. Але їй сказав її духовний отець щоб їхала в Почаївську Лавру. І от коли вона на двох костилях піднялась до ікони Божої Матері Почаївської, то вона каже, і з її уст це чуло багато людей – не тільки я, що в неї того як не стало. Вона стала на обидві ноги і зійшла зі сходинок в Почаївській Лаврі без костилів. Це чудо 20-го віку. І було багато таких зцілень. То як Ви вважаєте, як отой попередній слухач казав, що це все природа, що це енергетичний, як Ви кажете, центр – що ж це зцілення робить? Це не поодинокі зцілення.

Н.Г.: Спасибі за Ваше питання.

В.П.: Дуже добре, що Ви внесли своєчасно це питання, тому що постійно йде дискусія – є бог, чи нема бога. Бог є. Він чекає нашого пробудження, нашої цікавості, бо інакше цей світ вже б давно загинув без тих людей, які в нього вірять і які відкривають для себе багато цікавого. Світ живий – це не є мертва матерія, немає мертвих матерій. І Світ енергетичний. Ми маємо дуже обмежений доступ своїми органами сприйняття щоб побачити оточення. А візьміть мікроскоп чи телескоп, чи рентген-апарат – за їх допомогою ми здатні розширяти наше сприйняття Світу, заглядати в усі його куточки і в середину себе заглядати, і ми бачимо що світ безкінечний. Ми починаємо розуміти що природа жива, вона вся пов’язана з чимось. Так не буває щоб щось механічно складалося само по собі. Ніколи телевізор, якщо його розібрати на деталі і як ними не крутити між собою – в часі він ніколи сам не складеться. Є думка, є душа. І коли уявляти собі що є якісь тілесні чи безтілесні створіння, то є те що їх створює. Ми просимо в церкві за поліття, врожай, за мир – це ж не просто слова. Так говорять десятки тисяч років і ці слова знаходять відгук в космосі.

Н.Г.: В цій енергетичній сітці, про яку Ви казали.

В.П.: Коли ми це говоримо, значить ми цього потребуємо, а воно до нас вертається.

Н.Г.: Я правильно зрозуміла що, власне, відбулося з тою жіночкою, про яку розказала наша радіослухачка. Віра – це дар, а дар полягає в оцьому енергетичному, дуже серйозному контакті – через цю передавальну і що приймає систему відбувається твоє енергетичне підключення до цієї енергетичної сітки. І вона підключилася, бо така безмежна була її віра, яка робить оце диво. Ми кажемо що це дар, я не знаю якими тренуваннями цього можна досягти, чи це як – воно дано чи не дано, як це відбувається? Це неможливо, певно, пояснити.

В.П.: Це велика праця і віра.

Н.Г.: Це велика праця і віра, а може з відчаю людина просить – ну допоможіть мені!?

В.П.: Людина повинна змінюватися, повірити.

Н.Г.: Треба просити про допомогу, щиро просити.

В.П.: От не вміти брехати. Я кажу, що ми привикли жити в брехні як в бруді і це для нас нормальне явище. І щоб вийти з цього стану треба вже таке щоб сталося, що ти приходиш до храму і бачиш інше середовище, і відчуваєш що тут небо і земля зійшлися.

Н.Г.: Бувають різні ситуації. Прийде людина зі щирим бажанням долучитися, помолитися, щось переосмислити в своєму житті, а хтось злобненький тобі каже: ти не тут стоїш, не так вбраний і не туди свічку поставив. І все в людини пропало. Це ж біда, слухайте.

В.П.: Оце ж біда.

Н.Г.: А людина, яка прийшла в такому сум’ятті, вона дуже вразлива, вона повертається і йде.

В.П.: Ну, бо вона не член громади. Громада здатна самоочищатися і тому ходять в свої громади, бо там такого статися не може. Там знають один одного в лице.

Н.Г.: А в Києві як? Ви приходите в церкву і бачите ті самі обличчя і інші обличчя.

В.П.: Нажаль, грішне з праведним ходять завжди поруч. Ти хочеш вилізти з того болота, а те зло тебе тягне назад у болото.

Н.Г.: А боротьба добра і зла не минає.

В.П.: Не минає. Як кажуть – гріхи не пускають. Щоб здолати і перебороти це все, потрібна праця над собою – це праця душі, фізична праця і треба цим займатися весь час.

Н.Г.: А от церква і ті самі Карпатські церкви – храми про які ми хотіли поговорити, я знаю що Ви колись говорили, що храм це ще й календар. Я правильно пам’ятаю?

В.П.: Правильно Ви підмітили, я чуть упустив. Ми згадували майдани. Майдан – це був науковий центр і він був так зроблений, що там чітко рахували і узгоджували свій час і ті ритуали з космічним часом. Кожна зірка, кожна планета, Сонце, Місяць мали свій період на небі коли був сприятливий час для контактів з ними, щоб отримати те що ти бажаєш. І коли робили храми карпатські, то в них заклали те ж саме, де кожна точка цього храму має ще й механізм машини часу, яка відраховує цей час. Ми дивимося на цей годинник чи не дивимося, а він собі іде. І цей храм – це є пульсуючий годинник, який відраховує наш час, відраховує дні, місяці, роки. І згідно з цим календарем, який ув’язаний з космічним календарем, він відгукується і передає таку взаємозв’язану інформацію. Ми якось прив’язані до календаря, який ми собі самі встановили, хоча він з космічним календарем має буквально кілька дотиків. Якби співставити космічний календар і наш, то ми умовно в космічний четвер можемо сказати, що в нас сьогодні неділя, коли це робочий день в космосі. Колись це було найголовнішим – узгодження свого часу з космічним. Ті, що тим займалися, визначали коли працювати, а коли святкувати. В людей є прагнення об’єднуватися для спільного святкування, але коли це відбувається консолідовано з космосом, то це буде благотворно впливати на нашу Землю, на наш клімат, на наше життя і ми створимо такі умови для життя, щоб вони були комфортними, щасливими і щоб відійшла ота біда, що чіпляє нас за ноги. Але ми на тій дорозі стоїмо.

Н.Г.: Ви, як архітектор, власне як людина, яка володіє такими потрясаючими знаннями про наші традиції, Ви можете розшифрувати архітектуру Карпатських храмів, що там зашифровано, який саме календар? Ви сказали, що нам треба повернутися до узгодження з космічним календарем – ці церкви нам підказують як нам це зробити?

В.П.: Так. Вони працюють. От є той календар, він працює по принципу сонячного календаря і було таке поняття як відрізки часу – Лети. От, що ми знаємо про Лети? Є такий вислів – кануло в Лету. Віднято основну особливість, яка об’єднувала нас з космічним часом.

Н.Г.: Лети – це відносно року, це скільки?

В.П.: В році було 15 Лет, а у високосний рік 16. Місячний календар і сонячний мають розбіжності. Весь час слідкували щоб з часом їх узгодити в певних точках, жертвували при цьому сонячними днями, бо час обраховує Місяць. Місячний календар плаваючий і нам незручно користуватися ним. Тому в практику був введений «музичний» календар. Ми живемо за «музичним» календарем. Він теж є присутній в тій календарній системі, як от є годинникові стрілки – одна показує години, інша хвилини, а є ще й секундна стрілка. Є стрілочка, яка показує місяці, а основні години – дні показують Лети і Лети диктують, коли працювати, коли відпочивати. Цим відрізкам часу підкоряється природа. Не може бути зимою якийсь врожай. Час підійшов, біологічний годинник включився і природа після зими починає оживати, а підійшов інший час і природа завмирає в очікуванні зими. Людям, а особливо міським жителям, якось все одно – зима чи літо, ритм їхнього життя від цього не залежить, хіба час відпусток якось запам’ятовується.

Н.Г.: У нас зараз вже є якась розбіжність – чи то клімат так міняється, що в нас березень – це ще фактично зима, розумієте, це вже йде якесь серйозне порушення.

В.П.: Ми не відслідковували космічний час, а там є певні цикли. Особливість календаря оцієї машини часу полягає в тому, що в нас були 16 – річні цикли і таких циклів було 365, як в році днів. Це складало 5840 років. Це був вже такий космічний цикл і потім знов починали роки рахувати з першого року. По космічних поняттях це був як один день, доба. І от треба розуміти по тих циклах де ми знаходимося – в осені чи в зимі, чи в іншому сезоні, бо наша частота частіша, але в глобальному плані цікаво куди ми переміщаємося. Так от, зараз ми переміщаємося ближче до середини космічного літа, хоч середину вже пройшли.

Н.Г.: Дякую. Давайте спробуємо ще відповісти на один дзвіночок. В нас закінчується час програми, тож просимо висловлюватись коротко. Добрий день!

Слухач 5: Добрий день. В астрологічному календарі для України зазначено, що з 15 по 20 березня нульові сонячні дні. Не можете прокоментувати: є такі дні чи це все видумки всякі сучасні?

Н.Г.: Дякуємо за Ваше питання.

В.П.: Є дуже багато календарних систем. Є системи які стараються вирівняти час місячний із сонячним. Березень – це є початок Нового року. Так було колись. В березні, в час рівнодення відзначали це свято як Новий рік. По старій традиції узгодження часу відбувалося раз на 16 років. По теперішній традиції – раз на 4 роки. А така необхідність є – кому потрібен точніший час – це хто гороскопами займається – вони не можуть чекати коли вирівняють розбіжності в часі, то вони для себе вирівнюють цей час за рахунок сонячних днів. Коли кажуть про нульові дні, то це приводять місячний час з сонячним до свого узгодження. Треба чітко знати той час, що набіг, щоб його нейтралізувати. Якраз 2016 рік, він і є тим роком, коли цим треба займатися.

Н.Г.: Дякую, Володимире Петровичу. І буквально 15 секунд – скажіть, будь ласка, Карпатські храми – були періоди коли вони дуже багато горіли, серед них дерев’яних багато – Вам є що досліджувати, ще є в Україні, маються в наявності?

В.П.: Слава Богу є що досліджувати. Їх треба берегти. Ті знання, які там закладені – це наше майбутнє. Маємо «підтягнутись» до космічного світосприйняття древніх і якомога дбайливіше, на цивілізованому тонкому рівні, максимально оберігаючи від руйнування, вивчати минувшину.

Н.Г.: Дякую. Тож любіть і знайте свою історію. Всього найкращого, до побачення.