Розшифрування найдавнішої писемності з берегів Дніпра. Ч. 2

Всяке дешифрування стародавніх написів вимагає попередніх підготовчих досліджень. Ці дослідження мають встановити:

1) етнічну приналежність народу, який залишив досліджувані написи;
2) мову, якою міг користуватись цей народ, або споріднені мови інших народів;
3) алфавіт написів або споріднені інші алфавіти.

Саме в цих трьох напрямках і відбувалися підготовчі дослідження дешифрування трипільських написів.

Розглянувши питання про етнічну приналежність трипільців і зробивши висновок, що вони належали до групи пеласгських племен, дослідивши дані про пеласгську мову і визначивши, що її треба вважати діалектом латинської або протолатинською мовою, з’ясувавши, нарешті, питання про пеласгський алфавіт і розшукавши споріднені з ним зразки, якими слід вважати алфавіти (архаїчний грецький, карійський, фаліскський та етруський), ми маємо змогу тепер безпосередньо приступити до дешифрування трипільських написів.

Написи на посудинах із Трипілля вперше були опубліковані 1901 року як додаток до статті історика І.А. Винниченка й археолога В.В. Хвойки, а п’ятизначний напис (мал.. 1) з’явився друком у 1953 році.

На мал. 2 подано цей напис разом з нумерацією знаків.

Порівняння зображених знаків з відповідними знаками пеласгських алфавітів приводить до таких висновків: першому відповідає буква латинського алфавіту F (Ph); другому – буква Е; третьому – буква U; четвертому – буква S; п’ятому – буква А.

Об’єднавши разом усі латинські літери, які визначено в процесі порівняння, одержимо слово:

F (Ph) Е U S А

Користуючись грецькою мовою та латиною, спробуємо тепер визначити, що означає одержане звукосполучення.

В грецькій мові можливе злиття голосних звуків:

ε+μ=ου

Отже, цілком вірогідно, що наше слово звучатиме як

FUSA

Слово fusy в польській мові означає відстій, осад, а в українській у формі хвуси – гуща.

Відповідним словом у латині було faex, faecis, яке має такі значення: 1) дріжджі, звичайно винні дріжджі; 2) в широкому розумінні: а) осад, залишки сухих речовин; б) виннокам’яна сіль.

У вірменській мові для слова дріжджі існує термін – (бусахач), що співзвучний з першими двома складами знайденого трипільського слова в транскрипції – Pheusa (Phusa).

Тож можна вважати, що в трипільській посудині були винні дріжджі.

Про давність вживання дріжджів людиною є незаперечні дані. На єгипетських пірамідах збереглися фрески, на яких зображені різні процеси одержання вина. Приготування вина з допомогою дріжджів також було відоме в далекій давнині, так само як і спосіб підіймання й розпушування тіста вуглекислим газом, що виділяється в результаті життєдіяльності дріжджів.

Інший, 15-значний напис, про який ідеться в статті І.А. Линниченка та В.В. Хвойки, разом з нумерацією знаків зображено на мал. 3.

Для прочитання написаного, як і в першому випадкові, порівнюватимемо знаки напису з буквами алфавітів: етруського, архаїчного грецького та фаліського як найближчих до трипільського алфавіту. Смислове ж значення спробуємо визначити за допомогою латини, грецької та литовської мов, що найближчі до мови трипільців.

Одразу впадають у вічі такі особливості:

а) знаки №№ 13 і 14 мають змієвидні додатки у верхній частині;
б) знаки №№ 4, 5 та 6, 7 написано один над одним; крім того, знак №5 значно більший від інших;

в) знаки №№ 1, 2, 6, 14 вже зустрічалися в дешифрованому п’ятизначному написі.

Для розшифрування решти знаків порівняємо їх з літерами згаданих вище алфавітів.

Можна з великим ступенем вірогідності припустити, що третьому знаку трипільського напису відповідає латинська буква С (четвертий знак напису тимчасово залишимо без пояснення; можливо його слід вважати діакритичним), п’ятому знакові відповідає латинська літера L, шостому – Е, сьомому – L, восьмому – латинська І, дев’ятому – латинська R, десятому – латинська U, одинадцятому – латинська В, дванадцятий знак напису подібний до восьмого, хоча він і меншого розміру, але будемо вважати, що і це латинська літера І.

Тринадцятий знак нагадує п’ятий, тільки в ньому з лівого боку у верхній частині – змієвидний додаток, значення котрого тимчасово залишимо без пояснення. Вважатимемо, що і цьому знакові відповідає латинська літера L.

Так само певний час не пояснюватимемо змієвидного додатка чотирнадцятого знака.

П’ятнадцятий же визначимо, як латинську літеру А.

Об’єднавши тепер латинські літери, які встановлено в процесі розшифрування, одержимо:

SAC… LELIRUBILEA

Спробуємо з’ясувати, що ж означає одержане звукосполучення в трипільському написі. Та перш ніж звернутися до словника латинської мови, слід зробити кілька зауважень. Буква К зустрічається лише у стародавніх латинських алфавітах. У новіші часи її змінила буква С, яка тільки перед e, i, y, ae, eu, oe вимовляється як Ц, а в решті випадків – як К. Оскільки знак №5 більших розмірів, можемо припускати, що ним закінчується перше слово напису, бо саме так написано цифри в зведеній таблиці етруського алфавіту (за Хагером-Гесснером).

Тепер звернімося до словника латинської мови. Знаходимо:
Sacal, (aegipt) – electrum, Plin. electrum, i, n (gr).
Янтар – Succinum, Plin., Virg., Ov.
Sucus (succus), i, n (sugere, gen. plur.: Sucnum, Apul.) – сік, масло, Plaut., Lucr., Cic., Virg., Ov.

Вважатимемо, що для початку трипільського напису знайдено значення – янтар. У вірменській мові йому відповідає слово – sath, або – – sathi, у литовській – sakal.

У слові sakal коренем, очевидно, буде saс, котрому відповідає латинське suc, українське сік, російське сок, литовське saс. Другу частину слова sakal – al слід вважати суфіксом. Про нього знаходимо декілька міркувань у працях болгарського дослідника проф. В. Георгієва, датського дослідника Педерсена, та радянських – А.В. Десницької й Г.А. Капанцяна. Педерсен та Десницька підтримують думку про те, що цей суфікс індоєвропейського походження. В роботі «До грецьке мовознавство» (1941) В. Георгієв також намагався пояснити суфікс –al як індоєвропейський. Однак у роботах 1950-х років вчений схильний вважати його хеттсько-кавказьким. Така ж думка про цей суфікс і в Г.А. Капанцяна.

Звичайно, те чи те вирішення питання про суфікс al не змінить висновку, що нерозшифрованому знакові №4 має відповідати буква А. Очевидно, на площі посудини не вистачило місця для написання такої великої букви, як знак №2. Її було замінено діакритичним знаком.

Тепер припустимо, що друга половина трипільського напису – це пояснення, яке стосується слова янтар. І справді, знаки 9-15 дають слово rubilea, якому може відповідати латинське rubellianus – червонуватий. Корінь цих слів – rudh (порівняймо староруське руда, тобто кров).

У латинському слові rubellianus маємо подвійну букву l та букву а із знаком довготи. Можна припустити, що в трипільському знакові №13 змієвидний додаток у верхній частині ліворуч повинен означати подвоєння, тобто ll. Так само змієвидний додаток до трипільського знака №14, можливо, означає довготу, або подвоєння: Е або ЕЕ. Відомо, що для означення довгих голосних у докласичний період служив прийом подвоєння: Maarcus – Mãrcus. Тоді кінець трипільського напису читатиметься так: rebilleea – rubillẽa.

Залишилось нез’ясованим значення знаків №№ 6, 7, 8 –eli. Знову звертаємось до латини. В ній суфікс –lus (жіночий рід – la, середній рід -lum) та різні його комбінації: -ulus, -olus, -ellus, -illus, -ullus, -cullus утворюють зменшені іменники.

Цілком можливо, що трипільське –eli також повинно означати зменшеність, бо в посудину невеликого розміру можна було вмістити тільки невеличку річ.

Отже, весь напис треба читати так: Sacaleli rebilleea (або rubillẽa).

В перекладі на українську мову це й дасть: янтарики червонуваті.

М. Суслопаров.

Початок – – Продовження