Степові піраміди України. Ч. 1

Неподалік від міста Павлограда (Дніпропетровщина), за східною околицею села Межиріч є земляна споруда — величезна, незрозумілої конфігурації. З висоти дельтаплана — гігантський загадковий символ: чи то рак, чи павук, чи черепаха… Майдан (з наголосом на першому складі) — так називають цю споруду місцеві жителі.

Дослідженню цієї унікальної пам’ятки нашого народу, якій налічується не одна тисяча років, добру частину свого життя присвятила місцевий краєзнавець Лариса Охотник. Пропонуємо читачеві уривки з її книги „Велич степових пірамід”. Археологічне визначення: «Майдани в найпростішій «класичній» формі — це земляні споруди, які складаються з кільцевого валу, входу, що веде до кільцевої заглибини, і бокових насипів — крил. Часто зустрічаються значно складніші споруди цього типу, як правило, з кількома входами і відповідним числом подвійних чи потрійних крил. Деякі майдани мають посередині кільцевої заглибини різноманітні виступи. Подекуди перед входом збереглися сліди напівзасипаних ям. Це — один тип майданів. Існують десятки його варіантів. Інший тип — майдановидні споруди, що складаються з безлічі виступів і впадин…».

Майдани і майдановидні споруди були досить поширені на території України, в суміжних з Україною областях Росії, особливо у Воронезькій області. У XIX ст. на півдні сьогоднішньої України і Росії велись планомірні роботи з вивчення курганів, переважно скіфо-античних споруд ІІІ-І тисячоліть до нашої ери. Археологи дев’ятнадцятого століття звернули увагу на конструктивні особливості земляних насипів. У 1869 р. на Першому Археологічному з’їзді Росії було запропоновано розділити кургани на могили-захоронення і «прості» земляні насипи, які могли мати різне призначення: як сторожові пункти чи маяки, кордони або навіть обсерваторії. Тоді ж таки були виділені кургани обрядові, які в лісостеповій зоні України назива­лись «майданами». Було відмічено, що майдани відрізняються від інших земляних споруд вишуканими формами і нагадують якісь гігантські символи. У «Інструкції для наукового дослідження курганів» того часу були запропоновані стандарти для опису форми земляних насипів: «напівсферична, конусоподібна, продовгувата, з вершиною гострою, тупою чи впалою». У «Інструкції» підкреслювалось: «розкопка, невірно і неповно описана, не тільки не має користі для науки, але і шкідлива: руйнуючи історичний пам’ятник, вона може привести до невірних в науці висновків.» Археологи XIX — початку XX ст. залишили немало праць із вивчення майданів: А.А. Бобринський; В.О.Городцов, М.Грабовський, І.А.Зарецький, Ф.І.Калинський, І.І.Ляпушкін, В.Г.Ляскоронський, С.А.Мазаракі, М.О.Макаренко, Л.В.Падалка, В.В.Пассек, М.Я.Рудинський, О.А.Спіцин, О.С.Федоровський, І.І.Фундуклей. У другій половині XX ст. майдани досліджували Г. Т. Ковпаненко, М. П. Кучера, А. О. Моруженко, Д. Я. Телегін, Б. А. Шрамко. В. П.Андрієнко здійснив узагальнення праць дослідників-попередників [1]. Висловлено припущення, що майдани — це зруйновані кургани, які використовувались для добування селітри, або як форти­фікаційні чи звіроловні споруди. Окремі дослідники (А. А. Бобринський — 1898 р.; І.І.Фундуклей -1848 р.) висунули гіпотезу про культове, обрядове призначення майда­нів. У 1898 р. археолог А. А. Бобринський звернув увагу на майдан Бурти біля села Цвєтна Чигиринського повіту Київської губернії: «З висоти пташиного польоту всі насипи майдану мають представляти щось схоже на величезного павука… Відсутність могил під майданами, його своє­рідна форма…, все це виправдовує припущення, що такі споруди необ­хідно відносити до насипів, які мали служити не як захоронення, а як обрядово-релігійні». А.А. Бобринський зафіксував, що земляні відростки майдану спрямовані між сторонами світу, найбільш складний відросток хрестоподібного «павука» (його челюсті) звернені на захід сонця в період літнього сонцестояння. «Ареал» місцезнаходження майданів достатньо широкий. Лише на території лісостепового Лівобережжя Дніпра налічувалось не менше 1000 майданів. Є відомості про те, що величний майдан в Китайгороді Царичанського району за розмірами та конфігурацією практично повторює Мавринський майдан. Ще 20 років тому в Павлоградському районі налічувалося 445 кур­ганів і 236 курганних груп. У тому переліку згадується про курган з «вусами», курган — «ромашку», Гостру Могилу. Є Похилівськии великий майдан біля с. В’язівок, є майдан між селами Булахівка і Карабинівка, є в с. Дубове Юр’ївського району, в мікрорайоні Соснівка міста Павлограда. Зруйновані або напівзруйновані майдани за західною околицею с. Межиріч, у с. Кочережки, в Городищі (м. Павлоград) Десять років тому великий і величний майдан був зруйнований у с. Чаплинка Юр’ївського району. У цій місцевості кургани, як і із більшості областей України. називають «могилами». (Мога, могута (санскрит) — могутній, сильний, владний, вочевидь — «магічний») [3, с. 337; 10, №6, с. 34]. Могили — останнє пристанище не для всіх, для обраних. Древніх проводжали в інший світ переважно через вогонь. Вчені вважають, що цим курганам-могилам 4-6 тисяч років. На цьому великому роздоріжжі тисячоліттями перегинались шляхи, відкриті древнім поселенцям в усі сторони світу. Понад 500 років тому по цій місцевості проходив Муравський ішіях (від Перекопу перетинав річки Вовча, Самара, Оріль, і аж…до Тули…). Із історичної пам’ятки того часу «Книги Большому чертежу» (1584-1598 рр.): «…от гнилой Орели до верх реки Терновки верст с 20…, а Терновка пала в Самару… от Муравского шляху. А на реке Терновке стоит человек-камень (каменный), а у него кладут из Белягороду станичники, осматривавшие вверенное охранению их пространство и о состоянии онаго подававшие донесення, так называемые доездные памяти, а другие памяти кладут на Самаре у двух девок каменных. А от каменного человека до Самары верст с 30…» «… а ниже Волчьих вод пала в Самару река Бык от Волчьих вод верст с 10. А меж Волчьих води Быком мечеть татарская каменная, сажень с 20. А лесу с тех мест до Перекопа нет. А вверх по Быку дорога Муравская…». На основі місцевого матеріалу, аналітичних спостережень можливо зробити такі висновки:

– де майдан — шукай поруч кургани;

– і навпаки: де кургани — мас бути неподалік майдан;

– майдани розташовувались за кілька кілометрів один від одного (7-15 км) і на рівнинній місцевості між ними легко простежувався зв»язок;

– майдани були значно вищі за кургани.

Особливості будови. Мавринський майдан вражає незвичною формою, величчю, неповторністю, особливою загадковістю:

– чітка, правильна геометрична форма зрізаного конуса з глибокою котловиною;

– котловина мас дещо еліпсоїдну форму;

– два великих отвори-щербини по верхівці котловини спрямовані на північний схід і на захід. Ще одна щербина, менша — чітко на південь;

– від щербини на сході внизу від основи йдуть симетрично великі земляні вали-»вуса» по чотири з обох сторін, ніби напівкільцем, на­зустріч з обох сторін, і ніби намагаються обхопити таку ж площу круга, які котловина. Від західного вікна -»підкови» також відходять по чотири земляні «вуса», імовірно дещо деформовані. Біля південного вікна «вуса» лише вгадуються, імовірно втрачені;

– в котловині, по центру — невеликий пагорб-майданчик видовженої правильної еліпсоїдної форми з рівною плоскою поверхнею.

З цих пагорбів чудово спостерігається схід і захід Сонця

Розміри:

– довжина найдовшого «вуса»- 65м;

– довжина кола основи («підошви») — 250 м;

– довжина кола верхівки конуса ~ 180 м;

– діаметр котловини (осі еліпса: з півночі на південь 55 м і 64 м — із заходу на схід).

Таємничі особливості майдану:

– чудовий звуковий резонатор. Якщо в котловині говорити зовсім неголосно, то на верхівці конуса все сказане чудово чути без мікрофона;

– у котловині ніколи не затримується вода, якими б не були дощі чи сніги;

– у котловині особлива енергетика. Можливий сильний викид підземної енергії і вихровий потік зверху (ефект воронки, торнадо тощо). Імовірно, в котловині час і простір змінюють свої характеристики. Енер­гетика непроста, особлива, хворим людям небажана. Майдан з’єднує підземні і космічні сили.

Тут — інше сприйняття (більш загострене) сил Землі і Неба

Біологічна «рамка» зафіксувала:

– на пагорбі біля східного «вікна» з середині котловини енергетика благотворно-позитивна;

– безпосередньо на західному «вікні» — негативна;

– на курганчику в центрі котловини — різко негативна.

Аналіз дає можливість висловити припущення: енергетика майдану може змінюватися протягом доби (вранці — сонячно-позитивна, на заході Сонця і вночі — негативна), а те — в залежності від календарної пори року, від зміни фаз Місяця. Давні були дітьми природи і на інтуїтивному рівні знали те, що ми намагаємося осягнути через набуті знання і логічне міркування. Якісь знання мали вони про природні джерела енергії, ефект взаємодії людської енергетики з енергетикою Сонця, Землі, Місяця, зоряного Неба. Майдан — це своєрідний храм, релігійно — культова споруда, оповита таємницею священних знань. Якщо слово «майдан» — з сивої давнини, то це — місце для зібрання людей, комплекс для культових обрядів, моління, жертвопринесення і поховання. У Сонця, Місяця, зірок просили своєчасних дощів, тепла, врожаю, здоров’я, достатку. В ім’я всього цього приносили в жертву тварин. Тут здійснювався ритуал проводів у Вічність через вогнище. На цьому місці думали про Вічність і про безсмертя душі. Аристотель (384 р. до н.е.) писав про жителів Дніпровського краю (Наддніпрянщини і Південного Бугу): «… закони свої укладають в пісні і їх відспівують, щоб не забувались. Відспівування могло відбуватися лише в час урочистостей, при святинях, під проводом жреців, які здається, самі були авторами цих законів».

Отже:

– праукраїнці мали усталені правила життя для спільноти, общини,

– роду — «закони свої» ;

– мали свої культові свята, ритуали, обряди — «урочистості»;

– мали місце «при святинях» для урочистостей, для шанування в піснях своїх законів, здійснення обрядів;

– «відспівування» було колективним — «під проводом жреців»;

– «закони (вочевидь: обрядові пісні — звернення, молитви, правила життя, набуті знання І передавались із покоління в покоління — щоб не забувались»;

– жреці мали величезний авторитет: «здається, самі були авторами цих законів».

Хто і коли будував майдан?

На відстані близько 7 км на захід від Мавринського майдану був Межиріцький майдан (вже зруйнований). Поряд з цим майданом влітку 2004 р. археологи здійснили розкопки чотирьох древніх курганів — поховання п’яти археологічних культур (кінець четвертого, початок третього тисячоліття, друге тисячоліття до нашої ери). Є підстави вва­жати, що майдану не менше 5-6 тисяч років (був ровесником курганів. а, можливо, і старший за віком). Доктор історичних наук Д. Я. Телегін у свій час досліджував один із майданів під час будівництва каналу «Дніпро -Донбас» поблизу селища Перещепине, десь на відстані 100 км на північ — північний захід від с. Межиріч. Висновок ученого: споруда ІІІ — ІІ тисячоліття до нашої ери. Населяли цю місцевість, як свідчать археологічні дослідження, древні поселенці — праукраїнці, арії. Окремі археологічні факти:

– тонкі скелети, європеоїдний череп;

– войовничі: в останньому пристанищі поряд з ними — кам’яні сокири, кам’яна булава;

– майстровиті: дивовижно точна симетрія і шліфування булави, кістяної прорізі, гостродонні, пізніше — плоскодонні ліпні горщики;

– з магічними віруваннями: поруч з головою незмінні горщики з орнаментами, червона вохра, камінчики — гранітні, з піщанику, шматочками слюди. Переважна більшість поховань — головою на схід. Арії вірили в багатьох богів: повітряних, небесних, земних, обожнювали сили природи, славили радість життя, шанували Предків. Це-духовна культура всіх індоєвропейських народів до прийняття християнства. Віра в Правь, світлий світ Богів, славлення Богів.

Величезні майдани могли створити орачі-землероби, які вели осідлий спосіб життя, мали немалі будівельні і астрономічні знання, свою духовну культуру.

Яків Головацький (перша половина XIX ст.), український мово­знавець, етнограф у своїх дослідженнях «Виклади давньослов’янських легенд» у розділі «Про язичницьке слов’янське богослужіння» подав цікаве трактування поняття «Городище»:

«Городища належали до святилищ, призначених для жертвопринесення та язичницьких обрядів, вони були переходом від простих жертов­ників до храмів…

Городищем (Городиськом) звався давній валовий насип, вигнутий правильною дугою чи під кутом на ціле коло чи півкола. Іноді обведений він довкола чи з одного боку не ровом, а іншим подібним насипом, чи навіть багатьма насипами. В середині Городища мають впоперек від 10 до 80 шагів, висота валу буває від 3 до 20 шагів. Багато таких городищ мають один чи два входи і покладені на скаті гори над водою чи при злитті двох потоків, а на думку відомого старожитника Зоріана Ходаковського повинні мати поблизу урочища з назвами богів чи речей, які мають відношення до язичницької служби. Такі городища розкинуті по багатьох слов’янських країнах, особливо біля Північного підніжжя Карпат, в Галичині і по всій землі руській. Городища мали богослужебне значення, хоча не можна визначити, яким саме служінням вони були присвячені, і які саме обряди в них здійснювались». Порівняльний аналіз городиська — городища і майдану говорить про їхні спільні риси як у будові, конфігурації, так і в призначенні. Майдан — грандіозний календарно-обсерваторний комплекс для спостереження за рухом Сонця, Місяця, зоряного неба і, ймовірно, не лише в річному циклі. Сонце вранці на сході заглядає в східне вікно — «підкову», на заході — в західну «підкову». А південне вікно слугувало для спостережень за заходом Сонця в дні зимового сонцестояння. Сонце заглядає в отвори -»підкови» під різним кутом. Спостереження, спілкування з Небом входило в обов’язки мудрих жреців. релігійних служителів. Для спосте­режень слугували майданчики в котловині. Якусь роль відігравали «вуса» — змієвидні вали. Між «вусами» були пагорбки і лунки, вірогідно і менгіри-стовпи, які відігравали роль орієнтирів, коли Сонце з’являлося із — за горизонту або ховалось за ним. Майдан — це небесний календар, астрономічна обсерваторія пра­українців, місце для зв’язку небесних і земних явищ, для обліку часу, для спілкування з Небом і Вічністю, уявлення про вознесіння на небеса… На цьому місці зустрічали Сонце в особливі дні сонцестояння і рівно­дення, спостерігали за Місяцем, планетами, сузір’ями, намагались про­никнути в таємниці зоряного Неба. Цей древній «науковий центр» — свідок космічного світосприйняття древніх поселенців. Планета Земля багата на древні мегалітичні споруди з космічними знаннями, це — астрономічні годинники вічності. Старанно продумані і сплановані кам’яні, земляні, дерев’яні споруди, орієнтовані на точки літнього і зимового сонцестояння, весняного і осіннього рівнодення. За останні кілька десятиліть поглядом з літака були підновлені для сьогоднішнього сприйняття і вивчення кругові мегалітичні споруди Данії, Німеччини, Сирії, Бразилії. На основі багатьох фактів зроблено власний узагальнений аналіз в планетарному масштабі древніх споруд з астрономічними знаннями:

Перше. Гігантизм споруд. Збережені древні святилища-обсерваторії мають величезні розміри. Велич і цілісність гігантської споруди іноді сприймаються лише зі значної висоти.

Друге. Особливості будови. Споруди завжди чіткої геометричної форми, переважно кругові: концентричні кільця (одне в одному), розді­лені ровами, валами, лунками, кам’яними брилами. Діаметр — по кілька десятків метрів.

Третє. Обов’язкова орієнтація відносно сторін світу. Наявність воріт -трилітів, «вікон», отворів для фіксування кульмінаційної появи Сонця в дні сонцестояння, рівнодення; Місяця, планет, сузір’їв у особливий для них небесний період. Розмежування майданів і майдановидних споруд має врятувати майдани від механічного втручання, розкопок. Археологи-копачі продовжують руйнувати майдани свідомо, ніби з науковою метою.

Все це дає підстави пропонувати «підтягнутись» до космічного світосприйняття древніх і якомога дбайливіше, на цивілізованому, тонкому рівні, максимально оберігаючи від руйнування, вивчати минувшину