Завантажте собі програму “Рушник” –
створюйте власні унікальні малюнки вишивок!

Суботні зустрічі з родиною Підгірняків

Витяг з радіопередачі «Суботні зустрічі» Емми Бабчук.

Емма Бабчук: – Добрий день усім добрим людям. Поділяємо з Вами передчуття завтрашнього Великого дня і маємо надію що зустрінете його чистими поминами, лагідними серцями і тихою радістю душі, яку дарує нам тільки свята Паска.

Гадаємо, передсвяткові турботи не завадять вам послухати «Суботні зустрічі». Нехай Великодні дзвони провістять вам воскресіння духу нашого. Нехай наповняється наша Україна найчистішим на світі ароматом свяченої паски. Мир дому вашому, дорогі люди.

Сьогодні вечірні дзвони покличуть багатьох із вас до храму. Буде святитись паска і писанка. Буде звучати слово Боже, буде єднання людини з небом. Багатьом, щоправда, і далі здається, що варто увійти в храм Божий, осінити себе хрестом, посвятити скоромне чи охрестити дитину і ти вже людина духовна, безгрішна. Але чи так це? Чи можливо стати таким без постійної роботи душі, без осягнення тієї азбуки моралі і духовності, якою є віра?

Знаєте – відречення від святинь стало нашою великою драмою. Але в кінці дороги кожен з нас, підсумовуючи життєвий досвід, приходить до думки – щось є над нами. У цьому «щось», говорячи словами Євгена Сверстюка, увесь інфантилізм блудних синів блудного часу. Пророки, генії, мислителі, свої і чужі, твердили і твердять: над нами Бог. Нині нам усім потрібен світлий храм для науки, мудрості. Бо світлий Великдень без неба не настане. Взявши до рук крашанку чи барвисту писанку, згадаймо, люди – у ній закодований літопис нашої генетичної пам’яті. Все від яйця, все від першовитоків, казали древні. А вони багато в чому були значно мудріші за нас і все ж дозвольте повінчувати усіх шанувальників нашої програми і щиро подякувати за чудові листи. Світлого Великодня всім, дорогі мої.

І ще раз нагадаємо, що ідеї художніх творів загалом народ учать. Не митці, не письменники – вони їх тільки виявляють, як кажуть, виявляють дозиметрами свого чуття і як уміють, втілюють у своїх творах через слова, через художній образ, через прекрасну споруду храму. Вони, речники Духу, торують нам дорогу – дорогу, якою іти нам до Храму – до Храму вічних Душ. За це їм честь і шана. І я сьогодні Вас із такими познайомлю.

Це «Суботні зустрічі» і в нас у гостях сьогодні надзвичайно цікава родина, ціла родина архітекторів, мистецтвознавців, людей мудрих, талановитих, прекрасних людей, які несуть на собі родову пам’ять, аби не згасла, щоб не змаліла свічечка Духу нашого, передають, взявши естафету із рук своїх предків, передають її нині своїм дітям.

Знайомтесь, будь-ласка: родина Підгірняків. Голова родини, Володимир Петрович Підгірняк, директор проектно-будівельної фірми «Будова-центр-1», архітектор і ще дослідник символіки писанкарства і вишивки. Його дружина – чарівна Квітана Юріївна, кандидат архітектури, головний архітектор проектів. Квітана Юріївна – мати двох чарівних доньок. І знайомтесь із Роксоланою. Вона – студентка Державного університету “Львівська політехніка”. Уже п’ятикурсниця, нинішній бакалавр, а там гляди і магістратуру закінчить. І – молодша Соломія, студентка 2-го курсу Києво-Могилянської академії, гуманітарного факультету, майбутній культуролог. Я вас вітаю всіх, дорогі мої, у цій студії. Щасливого вам Великодня, нової писанки і смачної Паски. Нехай у вашій господі палає свічечка духовності, яка освітлює дорогу і для багатьох інших, хто знає вас, хто з вами спілкується. А я хочу щоб з вами спілкувалися слухачі…

Моє перше запитання до вас, Володимире Петровичу. Я знаю що в космогонічних уявленнях людства яйце містить у собі згорнутий всесвіт, містить у собі безліч таємниць і таїнств і ви його розшифрували. Скажіть мені, що то є таке – наша писанка, звідки вона родом і яку вона несе в собі нам інформацію?

Володимир Петрович: – Ви задали дуже складне запитання – звідки вона походить. Початку того не видно. Це десь з часу зародження ідеї відтворення з яйця створення світу через символи писанки, і те, що ми маємо із збереженого ту інформацію, яку писанка нам сьогодні доносить, то ця інформація нам представлена в тій інтерпретації сьогоднішнього нашого бачення розуміння розвитку, якого ми досягли. А якщо зайнятися дослідженням того чого досягнули і що зрозуміли наші предки, які нам це передали, то це виходить не звуження інформації, а нескінчене її розширення, і таке враження, що чим глибше в минуле, тим більше люди знали і тим ширшою була ця інформація.

Просто дивно, що якось з часом вона ніби від нас ховається, як той Місяць, що має невидиму сторону, але напливає час і вона до нас повертається невидимою стороною і ми починаємо розпізнавати те минуле, воно нам відкриває свої таємниці і ми можемо їх споживати зараз, порівнювати своє життя з тим як жили наші предки і найголовніше те, що їхнє життя було націлене на добро, знання про нього несе Духовний заряд, який збагачує нас, який робить нас просто людьми, просто продовжувачами свого роду, не дає нам бути, як то прийнято говорити, Іванами Безпам’ятними.

Емма Бабчук: – Так, правда, Володимире Петровичу, писанки писала ваша бабця, ви різьбяр. Десь на якомусь перетині оцих от мистецтв із пам’яттю ви найшли власну розшифровку оцієї символіки і вона незабаром, я думаю, ще побачить світ. Читачі «Вечірнього Києва» із деякими публікаціями познайомились, а ви вже підготували книжку «Бродівська писанка і вишивка». Ви розшифровуєте цю давню нашу символіку, про це ви трошки пізніше скажете, але є надія, що ці прекрасні ваші роботи побачать свого читача.

Володимир Петрович: – Я дуже сподіваюся. Я зі своїми друзями зробив комп’ютерну верстку. Залишилось зовсім мало – знайти кошти, і я думаю, що досягну своєї мети, що я зможу познайомити читачів з символами буквеної писанки чи текстової вишивки, а не тільки образної писанки, де можна по образах зміст передати, а тут буквально можна їх писати, як звичайне письмо, розказати текст його. Цей напрямок мене найбільше цікавить, бо коли пошуки свої робив, то ішов саме в такому напрямку, і на дорозі попадалась образна символіка, але яку все одно треба розшифровувати словами, бо саме слово – це вже символ.

Емма Бабчук: – Так, а Квітана Юріївна була вашим не тільки помічником і порадником, однодумцем і критиком. Квітана Юріївно, ви обоє з чоловіком закінчили Львівську політехніку, архітектурний факультет, маєте за плечима таку прекрасну освіту – школу архітектури, що багато запроектували і зокрема, я б хотіла сказати, що і Божі храми є у вашому доробку. То скажіть мені, що таке в принципі храм?

Квітана Юріївна: – Я б хотіла по-перше сказати – що основний метод з яким ми підходимо до розробки наших проектів, це врахування того середовища, в якому цей будинок повинен бути збудований. Я вважаю, що це та основа, яку нам дала Львівська школа, тому що коли прочитуєш, яким має бути майбутній будинок, нас так вчили, і ми переконалися на власному досвіді, що та ділянка, той рельєф, та місцевість, навколишня забудова, її характер, їх масштаб – це вже половина проекту, це все підказує той образ, який і повинен вирости в тому середовищі, органічно вписатись в ту місцину і тоді він буде людяний, буде масштабний і буде приємний для ока, буде композиційно завершений, буде гарний.

Ми розробляємо, звичайно, проекти різних будинків, але розробляємо і храми. Знаєте, я б хотіла сказати про таку особливість: от зараз є багато пошуків храмів вже нових, де архітектура зображена так прогресивно, по-передовому. Але люди, наші замовники, коли ми з ними спілкуємося, вони ще не зовсім сприймають таку архітектуру. Сприймають більше елементи українського бароко в культовій архітектурі. Я собі пояснюю це тим, що в роки, коли вже не було церковного будівництва, стався оцей провал, який зараз ми надолужуємо. Ми повинні заповнити його хай навіть тими, на перший погляд здається, старими формами, але вони все одно оновлені, пропущені через свідомість сучасної людини, через нас уже, що живемо в цей час, серед тих людей, які замовляють нам ці проекти, і тому це вже не стара архітектура, але це на 80-90 відсотків те, що створено нами, тому що ми повинні заповнити цю прогалину. Тоді коли буде створена ця платформа, я думаю, тоді буде різкий скачок, в нас появляться новаторські проекти і замовник зрозуміє ті наші ідеї, які він зараз не сприймає. Мені б хотілося щоб це скоріше настало.

Зараз іде інтенсивне будівництво, і ви знаєте – ми дуже тішимося, що тут, у Києві, дуже багато відбудовується храмів. Це ж не просто так. Це якщо ми не руйнуємо, якщо ми будуємо, то це ми живемо, ми нація і ми будемо жити. Всі ці храми – Михайлівський собор і Пирогоща – їх відновлення для мене і для нашої сім’ї було великою подією. Ми заходимо з духовним трепетом в ці храми. От Михайлівський собор – ми слідкували за його будівництвом з самого початку. Ми були на закладанні хреста, коли ще патріарх Мстислав освятив це місце, і на розкопках були, ходили по тих фундаментах і от зараз радіємо, коли будівництво йде до завершення. Місця ці, на яких храми були збудовані, це енергетичні місця і ми повинні заповнити їх. Архітектура – це та форма, яка виражає енергетику того місця. І ще – оце прагнення до висот – характерна особливість українського бароко. Українське бароко не визнавали як таку течію, говорили що це просто є бароко взагалі. Але час – найкращий цінитель наш, і він оцінив, що це була епоха в архітектурі. І оце прагнення стрімкості вверх – це є потреба душі нашого народу. Завжди він прагне звільнитися, може навіть бунтівливість та зосереджена на русі до вершини гори, якої ми не завжди можемо досягти, але це прагнення є, воно позитивне. Просто треба більше звертати уваги на того, хто поряд з нами, більше поважати і взаємно любити одне одного, саме наших людей, і не шукати, що десь там хтось кращий є. Тому мені здається, що є дуже важливим для нас таке відродження цієї архітектури в тих місцях, оця енергетика заповнення (я пізніше скажу і про внутрішній простір), тому що архітектура – це не тільки екстер’єр та інтер’єр – ця наша церква, ці місця, цей живопис, цей іконопис, ця скульптура, все це разом – наша душа.

Емма Бабчук: – А я тепер зрозуміла, Квітано Юріївно, чому і донька ваша, Роксолана, вона теж обрала ваш фах і навчається вже на 5 курсі Львівської політехніки на архітектурному факультеті. Роксоланочко, я тепер хочу вам слово передати. Ось буквально ваша курсова робота – прекрасний храм, прекрасна мрія вибудувана. Скажіть – що це? Як ви йшли до нього, що є головним у задумі цього храму і чи буде реалізовано оце чудо колись у камені?

Роксолана: – Я хочу сказати, що взагалі самого цього проекту я чекала дуже давно. Коли я ще була на молодших курсах, то дивилася, як над цим проектом працювали старшокурсники, і мені вже давно хотілося щось спробувати створити самій. Тому коли цей час настав я була дуже рада, хоча сама робота над проектом виявилася дуже складною і прийшлося вивчити дуже багато досвіду уже збудованих храмів і якось переосмислити його і пропустити через свою душу, і створити щось нове. Це зайняло дуже багато часу, але як на мою думку, результат вийшов досить непоганий. Звичайно, дуже б хотілося, щоб як не така церква, то подібна на неї, або ще якась моя ідея були реалізовані, щоб це був власне духовний центр.

Емма Бабчук: – Роксолано, а з батькових досліджень, із батькових розшифрувань, отут ви використали щось із тих батькових модулів, які він розкрив? Але перед цим батько скаже, що це означає оця символіка церковної архітектури. Якщо можна – коротко ознайомте.

Володимир Підгірняк: – На скільки я переконаний, сам храм церковний – це є символічний образ світу від початку його заснування і він не має кінця, він має в собі дорогу, правила як він має існувати і при яких законах він може бути утриманий. Тож самі його грані, планувальна структура, композиція побудови – завершення банями з хрестом – кожна його мітка, кожна площина, розташування вікон не є випадковими і вони мають в собі інформацію у вигляді таких звукових символів, які можна відтворити і описати, і розказати, і навчити, і головне, що це є ніби реальний образ цього світу, який може бути виражений і в інших видах мистецтва, зокрема в народному живописі у вигляді вазонів, а це та сама структура того модуля чи праобразу світу, на якому можна вчитися розуміти цей світ і здобувати знання про закони, і запалювати любов і віру, і усвідомлювати чого слід дотримуватися, щоб у мирі жити, від чого наш світ буде твердий, певний і без страху закінчення.

Емма Бабчук: – А Роксолана – що використала з цих батькових досліджень і розвідок?

Роксолана: – По-перше, це те, що храм трьох купольний. Він може бути і семикупольний, дев’яти і одно, але кількість цих куполів несе певне змістовне навантаження, певну інформацію. Кожна точка в просторі відповідає певній букві згідно з татовою теорією і має своє певне місце, і оці точки певним чином фіксувалися кутами в архітектурі церков, галереями і я спробувала це відобразити в своєму проекті, створити такий образ змістовної церкви.

Емма Бабчук: – От і прекрасно. Я так думаю, що ще не одна буде церква і не одна споруда прекрасна на вашому рахунку, Роксоланочко. А ще в нас мовчала Соломійка. Ми говоримо, говоримо, а вона сидить, слухає. Нагадаю – майбутній культуролог, другокурсниця Києво-Могилянської академії. Соломієчко, ми попередньо говорили, що ваша курсова робота була присвячена символіці вівтаря церковного. От чому ви теж захопилися цим і чому ви саме архітектуру, саме символіку розпису теж взяли об’єктом свого інтересу?

Соломія: – Я повинна сказати, що це все-таки напевно тато цьому сприяв, тому що тато працював саме у сфері символіки і це наштовхнуло мене займатися цією роботою і саме цей минулий рік я займалася символікою, і я для себе відкрила досить багато. Конкретніше я займалася символікою як архітектури, так і іконопису, портрету, також вівтарів, і я зрозуміла і ствердила для себе, що всі символи несуть якусь дуже велику інформацію, і що своїми коренями більшість з них сягає ще десь у дохристиянську добу, і тому мені здається, що саме це досить актуально є сьогодні, і саме тому я зайнялася цією символікою. Мені здалося, що архітектура, це також досить цікаво, і я навіть у своїй курсовій роботі, про яку ви сказали, цілий розділ присвятила архітектурі, а саме – архітектурі доби бароко і як на мене ця архітектура була досить такою цікавою, специфічною, вже мама говорила про неї і варто сказати, що сьогодні також використовуються ці барокові елементи, і мабуть це не даремно, оскільки ця архітектура постійно була спрямована вгору і несла в собі національну ідею, а це досить сьогодні актуально. Це досить перспективна робота, як на мене.

Роксолана: – Просто якщо вивчити значення цих символів, то можна творити не просто інтуїтивно, а грамотно.

Емма Бабчук: – Були грамотними наші предки, Володимире Петровичу? Порівняно з нами?

Володимир Петрович: – То були професори.

Емма Бабчук: – А в нас же є комп’ютер, телевізор, електрика та все, що хочете – всілякі новітні досягнення, а ви пишете, що вони були мудрішими?

Володимир Петрович: – Бачите, який великий комп’ютер і яке маленьке яйце. Правда? Але принцип збереження інформації, запис її такий же самий.

Емма Бабчук: – Дивовижно!

Володимир Петрович: – Як взяти нашу писанку – яка багатюща там інформація – не вмістять поки-що навіть може комп’ютери всього світу, бо вони не можуть емоції записувати, не можуть таку красу випромінювати, як це яйце – воно живе. Те що ми в нього закладаємо, розписуємо всі свої побажання, всі свої знання, мудрість свою зафіксувавши, ми йдемо до церкви, і там освятимо це яйце, і потім прийдемо з церкви, ми можемо подарувати, а можемо і спожити його, і ми не просто їдоки чи пожирачі, а ми священнодіємо, споживаючи цю страву. Священна трапеза – це жертва духовна.

Емма Бабчук: – Правда. Дивіться у нашій міфології давній, це і Соломійка може підказати і підтвердити, Яйце-райце у наших казках, пам’ятаєте? Охоронялося воно завжди змієм, бо саме в яйці захована голка, на кінчику якої смерть зла, оцього змія-спокусника, гріховодника і це очевидно! Дуже велика у цьому філософія, глибока, правда?

Соломія: – Так, звичайно! Це яйце постійно присутнє як висказування у казках, а казки тягнуться коренями ще з дохристиянства, тому тато досліджує саме цей розпис і в цьому, по моєму, дуже велика заслуга його, тому що хто як не ми буде цим займатися.

Емма Бабчук: – І розшифрувати, і повернути, і разом з тим довести, наскільки ми давно живемо на цій землі, Богом даній. Правда, Володимире Петровичу? Я все хочу пірнути туди, у таїну символів, я два дні ходжу під глибоким враженням від ваших розвідок і від ваших досліджень. Ви стукаєте у ті двері, які відчиняються, як і казав іще Христос, стукайте і вам відчинять. Ви пізнали якусь таїну, якусь таємницю, якої не знаємо всі ми, якої не знає більше ніхто, от в чому вона? Це вам помогло Боже провидіння, чи величезна праця, заглиблення, занурення в пізнання свого коріння, своїх першовитоків? Що вас сподвигло на це дослідництво?

Володимир Петрович: – Я не знаю. Такий існує закон уже – заглиблюватися, пізнавати. Ми націлені на це. Якщо я туди звернувся, то це не просто заради якоїсь цікавості, це – мій професійний обов’язок був – зрозуміти. Архітектура увібрала в себе ці знання, це розуміння, і саме з архітектури я розкрив його.

Скажемо, до речі, що ідеальний архітектурний храм, який являє собою прообраз світу, це є гуцульський храм. Карпатська архітектура якраз ідеальна з цієї точки зору, якраз вона найкраще піддається розшифруванню. А з другого боку, коли читаєш «Велесову книгу», там знаходиш, що наші пра-прадіди прийшли в Карпати і там будували свої храми. Там так і записано, а потім сказано, що за якийсь час вони прийшли до Дніпра. А отже і принесли ті ж самі храми сюди, і цей перегук образів, який я знаходжу в гуцульських храмах і в київських храмах, спільні елементи, спільне розуміння, і бачу як бачення світу, розвивалося через творче переосмислення храмів, їхня добудова – це не просто приліплено щось, а воно осмислено приставлено, бо щось хотіли конкретно сказати. Так оцей творчий підхід свідчить, що коли ми творимо з розумінням, то ми не шкодимо, але ми не маємо права стояти на місці – мусимо бути в постійному пошуку і щось знаходити, розвивати, і якраз в цьому є суть прогресу, і ми мусимо йти далі. Але мені хотілося, щоб той подальший пошук ішов, як каже наша Роксолана, не інтуїтивно, а грамотно, професійно.

Квітана Юріївна: – Якраз такий пошук інформації і розкриття її, такі знання дають нам змогу не загубитися в цьому потоці інформації. Оця комп’ютеризація, цей хаос інформації заполонили світ, а ми мусимо знайти той стержень, що дасть нам знайти своє, національне, підтримувати нашу обрядовість, порядок в житті, дасть змогу нам бути, бути самими собою – це для нас головне, і в цьому нам допомагає така робота Володимира.

Емма Бабчук: – Так. Тут записки нам занесли. Я тільки один раз назвала телефон, але бачите – дзвонять.

Орлова Павлина із Києва: Христос Воскрес – воскресне Україна. Тому що є такі люди як Підгірняки. Ми обов’язково збудуємо разом храм нашої України.

Михайло Баран, відомий кобзар зі Львова, наш постійний слухач. Я вас вітаю, шановний пане Михайле, і дуже дякую, що ви нас чуєте у цей час: Хай дзвони Воскресні над світом лунають, хай діти з батьками гаївки співають і писанки пишуть барвисті, строкаті. Будьте всі дужі, щасливі, багаті.

Отакі вам побажання, отакі вам вітання. А я б хотіла ще далі продовжити нашу розмову і почути від Соломійки її думку про таке. Соломієчко, от ця наша старовина, як вона повертається до нас і чому саме ви, будучи такою молодою дівчиною зацікавились і духовністю нашою і храмами? Вас у родині цьому навчено? З родини це ви взяли? Де ви запалили оце бажання?

Соломія: – Так, звичайно, з родини. В нас в родині постійно ведуться такі розмови на тему старовини, на тему того, звідки пішло все, звідки пішла Україна, звідки пішла наша символіка, звідки взагалі походить наш народ. Саме такі розмови і надихають мене, але взагалі, навіть не тільки з родини, а й те, що я навчалася в Києво-Могилянській академії. В академії в нас постійно ведуться такі дискусії на семінарах. Ми постійно розмовляємо на тему походження всього і звісно все це разом навернуло мене до таких роздумів над інформаційними системами, над символами, і я вважаю, що це заслуга як родини моєї, так і суспільства.

Емма Бабчук: – Так. У батьків уже є тут помітні знаки – проектували і будували вони лікарні, оздоровчі заклади не тільки в Києві, не тільки в Україні, а й за межами проектують, а яка мрія в Роксолани, майбутнього архітектора?

Роксолана: – Напевно прикластися великою мірою до будівництва взагалі України як такої.

Емма Бабчук: – Правда! І храм буде у ній, такий от Храм України, який символізує нас і можна будувати його на основі тих досліджень, розвідок, узагальнень. А чи можна збудувати храм Український?

Роксолана: – Так, я думаю, що можна і такий храм повинен бути не просто один, а в кожному великому і невеликому місці і в кожному селі. Просто це повинно бути в душі, цей храм повинен бути в душі кожної людини. Перш за все.

Квітана Юріївна: – Кожна людина – це храм, кожна родина – це храм, кожна сім’я – це храм, місто – це храм, і ми всі – це теж храм. Щоб наша дорога вела до Храму.

Емма Бабчук: – Щоб наша дорога вела до Храму, Храму духовності. Я вам безмежно дякую за участь у цій передачі.

Нагадаю нашим слухачам, що в гостях була родина Підгірняків: Володимир Петрович – директор проектно-будівельної фірми «Будова-центр 1», архітектор, дослідник символів писанкарства і вишивки; Квітана Юріївна – кандидат архітектури і головний архітектор проектів; Роксолана – студентка Львівської політехніки і Соломія – студентка Києво-Могилянської академії.

Я вас всіх вітаю з святом. Світлого вам Великодня, смачної паски і нехай ніколи не заросте дорога до Храму – Храму наших душ. А ви будуйте храм, а люди в нього ввійдуть, як казала Ліна Костенко.

Спілкувалася з гостями Емма Бабчук, режисер – Тетяна Войцещук, оператор – Тетяна Годованик. Дякую вам за розмову та спілкування. Щасти нам усім, дорогі люди.

«Суботні зустрічі». 1999 рік, м.Київ.

Поділитися:
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  

9 Comments on "Суботні зустрічі з родиною Підгірняків"

  1. Витяг з радіопередачі «Прості істини» від 13.11.2014 р. (час передачі 11.10-11.50 год.)

    Режисер Ірина Жилевська.
    Ведуча Наталя Грабченко.
    Гість програми Володимир Підгірняк – дослідник Української писанки та вишивки.

    Наталя Грабченко: Будемо говорити про українську писанку та вишивку. Наша програма називається «Прості істини». Які такі прості істини закодовані в писанці та вишивці?

    Володимир Підгірняк: Саме слово «писанка» походить від слова «писати», а слово «вишивка» походить від слова «шанувати».Тому в писанці та вишивці відображається кому вони присвячені і на честь чого. Туди записувались паспортні дані: ім’я, прізвище, рід, місце народження, дата народження, дата події, яка відзначається для вшанування. Це може бути приурочено до виповнення повноліття, до дня народження дитини, до одруження. Одним словом, вшановується календарна подія до якої причетна шанована особа.

    Наталя Грабченко: То це не просто так – візерунок, чи якісь геометричні фігури. Нічого випадкового там немає. Це не просто так – як тобі навіяно для краси, сів і вишив. Це дуже ґрунтовні серйозні знання, які існують віками і в яких багато чого зашифровано. А от Ви мені сказали буквально за мить до ефіру, що в нас немає безіменних героїв. Маєте на увазі тих давніх козаків, які носили вишиванки? І що було там написано? Чи це був оберіг, що може врятувати козака від смерті, чи дані про нього самого?

    Володимир Підгірняк: Якщо про людину відомо хто вона, звідки вона, то в пам’яті поколінь вона стає безсмертною. Нам не відомі факти, що могли поховати козака і не знати хто він.

    Наталя Грабченко: Що, завжди знали хто це?

    Володимир Петрович: Так. В цьому була суть вишиванки, але й були обереги, бо вважалося, що він стає під захист роду.

    Наталя Гребченко: Надзвичайно цікаво. Я тримаю в руках ваші книги : “Текстова вишивка” і “Бродівська писанка” . Але Ви архітектор за фахом , народилися на Львівщині, чому Ви зацікавилися саме вишивкою, писанкою, орнаментами, що там зашифровано, звідки воно?

    Володимир Петрович: Все дуже просто. Моя мама вчила нас писати писанки. Це була традиція. Від неї я дізнався, що її мама, а моя бабуся, була писанкаркою, як кажуть “на все село” і вона складала ці орнаменти. До неї приходили, замовляли їй , а потім інші відмальовували, відшивали те, що вона робила. І коли ми писали ці знаки, а я вже тоді вчився на архітектурному факультеті, і як студенту, мені було цікаво, чому в такий спосіб пишуться орнаменти, що символи повторяються чотири рази. Оскільки моя мама розказувала, що для односельців її мама, а моя бабуся тримала в голові для кожного свій орнамент, то мені прийшла в голову думка, що це може бути ім’я, прізвище, які є незмінними, і тому їх легко можна повторити. Я став в орнаментах шукати букви. Тоді зрозумів, що букви укладаються на чотири сторони, тобто чотири рази повторяються. Можна легко вирахувати скільки в орнаменті є букв і що це є звичайне письмо, тільки незвичайним способом записане.

    Наталя Грабченко: Ваша мама володіла цими знаннями?

    Володимир Петрович: Ні, вона просто бачила, як це робиться.

    Наталя Гребченко: Вона повторювала, так ? Так в чому різниця: людина володіє цими знаннями чи повторює те, що знає хтось і зроблений кимось візерунок?

    Володимир Петрович: Тепер я можу сказати, що слово має велику силу і з ним треба поводитись обережно. Не можна давати такої свободи – що хочу, те і роблю. З досвіду багатьох поколінь було відомо, що до слова треба ставитись шанобливо, бо завдяки слову досягається мир, спокій і те, чого прагнуть люди, але слово може це все зруйнувати. Тому не всім було дано знати, як треба це складати, і що за цим ховається.
    Отак ми довіряємо на сповіді священнику, бо він людина, яка покликана вислуховувати і бути посередником між людиною і Богом. І люди не бояться йому сповідатися, але не кожному стрічному. Так само підходили до писанок.
    (Далі буде)

  2. (Продовження 1)
    За писанкою чи вишивкою зверталися до людей, які знали таємну силу кожного символу і букви, і їхніх поєднань, і як зробити так, щоб не наробити шкоди, а тільки все щоб робилося на благо. Це міг зробити професіонал, який знає, що він робить. От як архітектор: може запроектувати будинок, але його треба збудувати так, щоб він не тільки красивий був, але й міцний і корисний. Очевидно, що такими творцями були і ті, хто творив писанки та вишиванки, щоб була користь та краса. Обов’язково має бути присутньою краса, бо наш світ красивий, і ці символи так зроблені, що укладаючи їх один до одного, вони відтворюють цей світ. Я дійшов до висновку, що не випадкова форма цих символів. Скажемо так: кожним символом, вкладеним в слово, яке складається з певних букв, можна намалювати образ значення цього слова. Виходить так, що назви давали не просто так як мені хочеться – кінь, корова і тому подібне, а вибирався образ, під той образ підбиралися символи-букви, які відображали суть образу, а тоді з тих символів – букв формувалося слово. Так було зав’язано творення та розвиток мови у повній відповідності символу чи символів до образу. Вони поєднувалися, крім того була ієрархія самих символів така, що вона слугувала образом будови самого світу. Існує повне розуміння того, як світ збудований через модель світу. Такою моделлю являється гуцульський храм, або як ми кажемо “храм карпатського типу”. Він уособлює в собі просторове розташування букв і звуків. В цьому храмі немає випадкових кутів і архітектурних елементів та деталей, які б не мали якогось значення. Відповідно і зорієнтовані храми були на сторони світу, спрямованість була такою, щоби був зв’язок з небом і зв’язок із землею. Починаючи з образу світу і до індивідуальної писанки чи вишивки – це все була одна система, яка пронизувала всі етапи формування світу. Цінність писанки та вишивки полягає в тому, що вони зберігають філософію існування світу, завдяки якій світ існує.

    Наталя Грабченко: Скільки років, століть, тисячоліть цим знанням? Чи Ви маєте уявлення скільки, чи важко визначити?

    Володимир Петрович: Абсолютно це не важко, коли знаєш, що в основі всього лежить календар. Цікаво прочитувати старовинні вишивки, які чітко фіксують дати. Візьмемо дуже давні тексти “Кам’яної могили”, яка в нас є. Всі говорять, що це тексти, яким хтось дає 20 000 років, а інформація в них ще древніша. Ніхто не прийшов невідомо звідки, щоб записати цю інформацію і піти. Там є на плиті записана календарна система, яка також записана у “Велесовій книзі” і тепер маємо її озвученою, бо вона що в “Кам’яній могилі”, що у “Велесовій книзі” однакова. Ми можемо прочитати події і скільки їм років . Я про це мало кому кажу, бо часом самому не віриться, що набагато довша історія зафіксована, ніж вчені осмілюються назвати. Вони говорять про 20 тисяч років, а в календарі зафіксовано 40 і 50 тисяч років.
    (далі буде)

  3. (Продовження 2)
    Наталя Грабченко: І Ви це відносите до історії України, нашої історії? Якщо виходить, що так, то ми дуже давні своєю символікою, своїми знаннями.

    Володимир Петрович: Так. В нас знаходяться найдревніші на Землі символи. Якщо взяти археологію, яка розкопує древні святилища, в нас, правда, ставлення до них не зовсім культурне, то описують ніби це щось незрозуміле, от Стоунхендж поважають, а в нас таких комплексів, збудованих ще до Стоунхенджа просто море. Вони служили в давні часи – от як храм служить тепер, так тоді комплекси розкидались на багатьох гектарах землі, і туди сходився люд для відзначення свят і тоді вміли користуватися знаннями, які ми сьогодні вважаємо неймовірними. Візьмемо таке слово як “реінкарнація” , тоді вільно нею користувалися і не було накладено табу на ці знання і користування ними. А потім табу наклали, бо посилилися відхилення від дозволеного напрямку. Світ рухається у філософському напрямку, але світ, якщо він не буде туди рухатися, приречений на загибель. Як стається розворот в напрямку розвитку, який може бути викликаний спробою завоювати світ, то він діє так як вірус – проникає у мудрість і старається її знищити, перш за все. Бо інакше світом заволодіти не можна, а тільки підмінивши і знищивши мудрість, яка є оберегом світу. Цей оберіг базується на мистецтві. В основі твердості світу лежить мистецтво . І не даремно писанка і вишивка належать до мистецтва, бо вони є ґрунтом, на якому зростає мудрість.

    Наталя Грабченко: Володимире Петровичу, а чому ми на сьогоднішній день маємо таку ситуацію: є люди, надзвичайно потрясаючі вчені, є такі, як Ви –дослідники, які збирають по крихтах ці знання, і властиво було б людині тягнутися до цих знань і намагатися зрозуміти їх, і відродити і принести в наше життя. Але для сучасної молоді характерним є недбале ставлення до символіки. У нас можуть абсолютно спокійно продаватись наші вишиванки китайського виробництва. Я думаю, що людина з такими знаннями, коли приходить на Андріївський узвіз, бачить, що там продається, у неї наступає культурний шок. Це є таке?

    Володимир Петрович: Так, нажаль таке є. Я пробував говорити з майстрами, які там виставляють свої вишивки, що є така система, і ви можете кожному індивідуально вишивати орнаментовані тексти, і ви нічого не втрачаєте, чим ширпотреб плодити. Відповідь одна: в нас і так купують. Розумієте, щоб зануритися в ті знання, треба мати певний рівень інтелекту. Скажемо про майстрів – як тривога, то до Бога, але й не бояться йти і до шептух і до знахарів, згідні на різні способи. А сила писанки і вишивки настільки велика, якщо нею навчитися користуватися, це призведе до відтоку від цієї справи багатьох людей, які бачать в цьому заробіток, а не бачать, що в цьому є лікарство для душі і тіла. Але не всі такі майстри. В мене була зустріч з тернополянами, які вже заснували гурток і роблять текстові вишивки. Це сорочинки для дітей з їхніми іменами. Тож ця справа потрошки починає відроджуватись. Коли люди дізнаються, що це не просто красиві узори, а що вони мають зміст, текст, як от наприклад той же ж весільний рушник, ці люди кажуть – вишийте поруч наші імена, щоб не можна було роз’єднати.

    Наталя Грабченко: Весільний рушник – поруч імена, щоб не можна було роз’єднати. А весільний рушник – яка в ньому була закодована інформація? Це дуже серйозна річ для подружжя була. Весільний рушник брав участь у самому обряді і залишався в родині на все життя як реліквія. А яка інформація в ньому могла бути закладена? Про весь рід, чи про обидва роди, які єдналися власне в обряді весілля?

    Володимир Петрович: Бачите, була традиція, що кожен рід вишивав рушник по-своєму. Там було зазначено, звідки йде рід. В нас прийнято було, що він йде по чоловічій лінії, як і прізвища. Але обов’язково відшивався і другий рушник зі своїм родом.
    (далі буде)

  4. Продовження 3.
    Наталя Грабченко: Вибачте, але я щось не знаю козаків, які б сиділи і вишивали. Весільні рушники зазвичай вишивала наречена.

    Володимир Петрович: Та ні, спершу фахівці складали вишивку, а потім інші вишивали. Наречена до цієї справи теж прикладалася. Кількість рушників, сорочок, хустинок, які треба було вишити на весілля, складала кілька десятків

    Наталя Грабченко: Фахівці на замовлення вишивали?

    Володимир Петрович: Так, але не було такого, що я що хочу, те і відшиваю. Там побачив, сподобалось, відшив, а там інший фрагмент доточив.

    Наталя Грабченко: Ті, що мали знання, вони розробляли модель вишиванки, що там має бути, включаючи колір, всі символи, зашифровані імена?

    Володимир Петрович: Так, і вони мали біля себе тих, хто міг це нашвидку вишити і показати, як треба робити. А вже армія вишивальниць втілювала цей задум в життя. Вони кропітливо, без помилки вишивали, і для всіх було заняття. В пам’яті нинішніх вишивальниць лишилось, що не можна міняти візерунків вишивки, що не можна нічого переставляти, а відшити так, як є. Ті, що сьогодні вишивають, в більшості своїй, слава Богу, цих правил дотримуються.

    Наталя Грабченко: А що, на весіллі було два рушники? Один одного роду, а інший другого?

    Володимир Петрович: Так, але ще один рушник був як поєднання родів. Він передавався на збереження роду по чоловічій лінії. Відомо, що родом опікуються минулі покоління. І хто прожив праведне життя, він для свого роду заробив, як тепер модно казати “дивіденти”.

    Наталя Грабченко: Я б хотіла сказати – хорошу карму.

    Володимир Петрович: О, правильно, Ви правильніше сказали. Але це не просто карма. Це дозволяє представнику роду в складних ситуаціях, деколи, зайти туди і скористатися тим позитивом, щоби згладити негатив, використовуючи такий доробок роду. І кожен міг цим скористатися, а потім поповнити його.

    Наталя Грабченко: Дякую, Володимире Петровичу. У нас є запитання від слухачів. Доброго дня…

    Слухач 1: Доброго дня! Я Вам дуже вдячний, що Ви запросили таку людину. Я Вам дякую, Володимире Петровичу, що Ви є, що Ви працюєте над цим. Я думаю, ще є надія, що колись до цього знову повернеться Україна, бо вона є одна з найстаріших націй. Я просто слухаю і боюсь задавати питання. Тут треба просто слухати.

    Наталя Грабченко: Дійсно, знання просто потрясаючі.

    Слухач 1: Такої інформації ніде не знайдеш.

    Наталя Грабченко: Дуже прикро, в черговий раз, що ми радіо, а не телебачення , бо дуже хочеться показати книги Володимира Підгірняка “Бродівська писанка” і “Текстова вишивка”. Це треба бачити. До речі де їх можна придбати?

    Володимир Петрович: Ці книги можна придбати в Києві на Петрівці.

    Наталя Грабченко: Якщо Ви знаєте книжковий ринок Петрівка, то це вирішує всі проблеми. А так, по Україні, менше?

    Володимир Петрович: Менше. Їх поширює видавництво “Від А до Я”, музей вишивки в Києві та інші, але дуже багато появилось в інтернеті фотокопій, які кожен бажаючий може скачати.

    Наталя Грабченко: Я тримаю в руках Ваші дві книги, рік видання 2008. Вже треба перевидати їх, це напевне проблема?

    Володимир Петрович: Щоб сказати, що був певний ажіотажний попит на ці книжки, то цього немає. Я надрукував їх 1000 примірників, і ще залишилась в мене якась кількість. Вони ніби цікаві, з одного боку, а з другого боку, не так вже й багато зацікавлених людей.

    Наталя Грабченко: Дуже цікаво і дай Боже Вам здоров’я продовжувати цю діяльність і надалі. У нас на зв’язку ще один слухач. Слухаю Вас…

    Слухач2: Добрий день! Я тримаю в руках книгу Володимира Петровича “Текстова вишивка”. Дуже цікаво, але таке питання є: кожну літеру абетки треба вишивати окремим кольором чи можна різними кольорами?

    Володимир Петрович: Є два способи кольорового зображення літер. Це чергування червоними і чорними нитками (одна літера червона, наступна-чорна, далі червона і знову чорна і так далі). Це символічна вишивка , яка містить певний спосіб збереження інформації. При кольоровому способі вишивки міняти кольори букв не можна. Кожна буква має свій колір. Але якщо Ви хочете закодувати щось, тоді пишете слово, яке Ви хочете сказати, використовуючи тільки графіку букв, а на нього за допомогою кольору накладаєте інше слово, надаючи графіці букв першого слова послідовні кольори букв іншого слова. В такий спосіб відбувається накладання текстів. Якщо у Вас немає намірів щось кодувати, то ще можете вишивати кольоровими квадратиками, де кожний квадратик за своїм кольором відповідає певній букві. В такий спосіб, комбінуючи кольорові квадратики, Ви отримаєте текст. Просто бавитись кольорами, це все одно, що бавитись у пісочниці. В природі нема випадкових речей. Наш світ образний. Я вже говорив, що коли істотам чи речам давали імена, то під їх образ підбирали такі букви, щоб ними можна було художньо відтворювати ці образи. Але коли треба було назвати сонце, вітер, чи воду, які треба було зобразити однозначно, то був спосіб творення образу (сонце-палюче, сонце-світило) шляхом накладання на вертикальну вісь букв з їх зміщенням . Але кожен міг творчо підійти до цього моменту накладання букв і важко було би їх прочитати і сказати: оце сонце зображає, а це палюче сонце. Але з поміж багатьох варіантів відбиралися найбільш вдалі і вони поширювались як стереотипи, які можна було запам’ятати і поширювати. Такий спосіб набув поширення серед східних народів-китайців, японців – вони таке письмо зберегли і сьогодні ним користуються. Прадавні наші писанки та вишиванки теж так писалися, і наші ті значки були тими самими як в ієрогліфах. Ми своїми знаками від писанки можемо прочитати ієрогліфи. Приклади такого прочитаного я приводив у книжці “Бродівська писанка”, і на сайті в мене є (pysanka-vyshyvka.in.ua). Нам стає зрозуміло, що китайців, японців і нас хтось вчив один, але може й ми їх вчили. Адже по древності писемних пам’яток, які збереглися з тих часів до наших днів, то в Україні вони найдревніші. Я не чув, що хтось десь знайшов древніше. Календар “Кам’яної могили” обліковує коло років під 100 тисяч. Хтось скаже, що такого бути не могло, але маємо це записаним і можемо це довести. Я пробував вивести цей своєрідний календар в просторі і виявляється, що люди усвідомлювали мить свого життя і проростали в народі через збереження та накопичення інформації. Тому могли міряти віки і важити їх одним днем. А маючи таку інформацію, можна подивитися на простір, на час, на минулі події і виявити певні закономірності і вже користуватися тими знаннями зі знання наслідків. В ті часи знання були накопичені. Ми зараз ці знання тільки відкриваємо і не можемо ще ними скористатися. Писанка, вишивка через давнє письмо зв’язані з тим календарем, який співрозмірний космічному часу.

  5. Завершення
    Наталя Грабченко: В нас ще є запитання. Добрий день.
    Слухач 3: Я хотіла запитати за абетку – є кирилиця, є латиниця, чи в нас була своя, наша мова?

    Володимир Петрович: Так, була. В нас є її символи. З тих символів більшість були трансформовані в ті, якими нині ми користуємося. Є частково такі, які були застосовані для латиниці. Між кирилицею і латиницею стався штучний поділ, але наш буквар містить повний набір цих символів, якими користувалися колись – 33 символи. Якщо взяти латиницю, то в ній стільки символів немає, вона якби охоплює певний рівень, а потім за допомогою буквосполучень виводить звуки, які в нас мають власні букви-символи. Ні кирилиця, ні латиниця не були кимсь придумані – це взято з древнього письма, як спрощення для кодування трансформованих символів. По певних принципах і образах ми їх впізнаємо. Трансформація здійснювалась шляхом спрощення. Цю трансформацію прийняла європейська частина світу , а східна частина цього не сприйняла, а вдосконалювала древнє письмо через образи, практично залишивши символи не змінними і зберігши таким чином прадавні знання про будову та функціонування Світу, а ми ці знання втратили, а може це й було чиєюсь метою, заради якої і було здійснено спрощення через трансформацію порядкової залежності прадавніх символів, які уособлювали порядок будівництва Світу його Творцем.

    Наталя Грабченко: Володимире Петровичу, от я тримаю в руках ваші книги “Текстова вишивка” і “Бродівська писанка” , тут є абетка, де кожній літері кирилиці відповідає два символи. Моє запитання: є діагональне написання, а є горизонтально-вертикальне написання і ці символи різняться між собою, деякі з них схожі з кириличними знаками. Ось буква “Б” схожа на знак, яким позначається Овен в зодіаку. Ви літеру “Б” одразу не впізнаєте. Що таке діагональне написання і що таке вертикально-горизонтальне написання, де літера якась може бути пізнаваною, а інша ні?

    Володимир Петрович: Все дуже просто. Є система координат, а в ній є свої осі. Якщо візьмете квадрат і проведете паралельно сторонам систему координат, ви отримаєте один світ. Якщо Ви візьмете по діагоналях квадрата систему координат, Ви отримаєте інший світ. Ви отримаєте два світи. Вони однакові за інформацією, але образи в них будуть різні. Коли Ви пишете букви і хочете компактно їх покласти, накладаєте осі вертикально-горизонтальні на діагональні і букви нанизуєте на ці осі для більшої компактності. Ви не зможете поставити на вертикально-горизонтальну вісь букви з діагональної системи координат, бо вона просто не вписується туди. А от дотримуючись послідовно накладання букв на одну систему, а за нею на другу, Ви досягнете максимальної компактності тексту. Якби Вам треба було 100 імен написати, то це не займе більше місяця, ніж би Ви писали традиційним письмом. На рушнику 100 імен можна написати по довжині в 40 см. Ми повинні знати, що одну і ту ж букву ми можемо написати двома знаками залежно від того, на яку вісь вона нанизується. Але є знаки, які можуть і не мінятися, наприклад буква “О”, бо вона симетрична. Крім того, є правило, що коли треба несиметричний знак букви посадити на вісь, то цей знак подвоюється через віддзеркалення і розташовується симетрично відносно осі, наприклад , буква “Р”. Діагональний напис більше крапковий, а вертикально-горизонтальний-лінійний.

    Наталя Грабченко: Це дуже цікаво. Тут є не лише абетка, тут є цифри, календарі, дні тижня, місяці, символи гороскопу, фази місяця, сузір’я. Є приклади написання слів. Гарно графічно написано “Слава Ісусу Христу”. Але якби я не знала, то мені б просто дуже імпонував цей візерунок. Як важливо володіти цими знаннями.

    Володимир Петрович: Ми написали букви “Слава Ісусу Христу”, а вийшло щось подібне до виноградної лози. Текст Ви пишете по колу, а в результаті отримуєте інший символ –образ.

    Наталя Грабченко: А у Вас є вишиванка?

    Володимир Петрович: Ну звичайно є.

    Наталя Грабченко: А що на ній написано, якщо це не секрет? Може Ваше ім’я?

    Володимир Петрович: Вишиванка в мене є. Вишивала моя дружина. Але вона відшивала візерунки, які мені подобалися. Такої вишивки, як то має бути, в мене самого нема. Я її на папері маю, але ще не замовив. Нажаль в нас самих вільного часу обмаль, а щоб десь замовити, ще трошки треба почекати, поки з’явиться така пропозиція. Ми зробили комп’ютерну програму, на якій легко створювати текстову вишивку чи писанку. А тепер появилися машинки, які вишивають на комп’ютерних програмах. До мене вже підходили люди, які хочуть нашу програму вишивки поєднати з програмою машинної вишивки. Якщо би це вдалося, то Ви зможете як на друкарській машинці набирати текст, це відразу перетвориться в рисунок орнаменту, а машинка вишивальна Вам може це вишити. Я такої машинки не маю, хоча хотів мати і для неї програма створена була, але ще не купив. Проте через брак часу мені цікаво розкодовувати тексти, те що комусь важко зробити, а писати свої тексти мені обтяжливо, бо це забирає час, який можна присвятити прочитанню давніх вишивок.

    Наталя Гребченко: А що важливіше: зараз багато говорять, що не машина повинна вишивати , а вишивка має бути ручною, що це інша енергетика. Хоча власною енергетикою можна навишивати, що вона не буде мати ніякого змісту, або мати руйнівний зміст? Може хай краще вишиє машина, але вишиє грамотно, де буде закодована та сутність, яка матиме позитивну цінність?

    Володимир Петрович: Так. Але додам , що нова вишивка повинна бути ще освячена, бо є таке правило, воно записано в старих книгах. В нас не просто вишивали.
    Вишивка походить від слова “шанувати”, а раз шанувати-її треба освятити і тоді можна дарувати. В нас так прийнято, що коли приїжджають якісь шановні гості, чи високо-посадовці, то їх обдаровують сорочками вишитими, рушниками вишитими і це дуже правильно. Так робили тисячу і тисячі років назад, коли приймали гостей і це називалось “гостити”, яке співрозмірне слову “шанувати”, а ми кажемо “вишивати”, розуміючи під цим словом, що ми когось вшановуємо. Це не просто ми прикрашаємо як інтер’єр, це є ритуал вшанування.

    Наталя Грабченко: А от Ви, як дослідник української вишивки, можете відповісти на таке запитання: зазвичай наша вишивка, вона більше як оберіг, вона несе позитивні емоції, позитивне ставлення, а не силу руйнівну, спрямовану на те, щоб знищити ворога – Ви розумієте про що я кажу?

    Володимир Петрович: Я розумію. Ми говоримо: є Бог, є спосіб спілкування з ним через молитву, і ми спілкуємося з ним. Є інформаційне поле, через яке передається інформація. Є думка в інформаційному полі, де ми закладаємо інформацію, яка вступає в контакт з інформацією, яку чує Світ, і ми сподіваємося – чує Бог.

    Наталя Грабченко: Вона повинна бути позитивна, тільки позитивна.

    Володимир Петрович: А вона не може бути негативною. Зробити вишивку негативною неможливо, бо тут закладені символи, які самі не допускають цього. Скажімо, хтось вишиє погане слово, але воно складається з тих же букв. Ми наносимо якийсь негативний образ словом, але якщо ми розкладемо його на букви, розсипемо по буквах, то цей негатив, його значення далі чим в нашій голові не поширюється. Це ніби як інший хтось не знає нашої мови, гляне на напис і побачить якісь букви написані то на тому негатив вмирає і зло хорониться вже на першому етапі. Не допускає вишивка нічого негативного, бо вона складається з символів, які несуть тільки добро і не можна говорити, що нею можна щось зруйнувати. Вишивка тільки будує, а негатив руйнується від дотику до вишивки.

    Наталя Грабченко: Прекрасні слова на фінал програми. Я саме це хотіла почути. Бо ми добра, працьовита, доброзичлива нація ,і ми переможемо тому, що Бог і правда на нашому боці. Спасибі Вам. Це була передача “Прості істини”. Режисер передачі Ірина Жилевська. Вела передачу Наталя Грабченко.

  6. Витяг з радіопередачі «Прості істини» від 31.12.2014 р. (час передачі 12.10-12.50 год.)

    Вітаю всіх налаштованих на хвилю радіо «Культура». Це програма «Прості істини». Для вас сьогодні працюють режисер ефіру Анастасія Карпук та ведуча Наталя Грабченко. Сьогодні гість програми «Прості істини» Володимир Петрович Підгірняк, знавець та дослідник Української писанки і вишивки. Володимир Петрович ще знавець календарів та гороскопів, зашифрованих в наших орнаментах, і автор надзвичайно цікавої праці «Текстова вишивка», хоча це не єдина його праця. А сьогодні будемо говорити про український календар і український гороскоп, що вони собою являють.
    – Володимире Петровичу, рада Вас вітати.

    Володимир Петрович: Добрий день Вам.

    Наталя Грабченко: Дуже багато було вдячних відгуків після минулої нашої з Вами програми, де ми говорили про вишивку і трошечки так торкнулися теми календарів та гороскопів. От, український календар, Ви все знаєте про нього і будете нам про нього розповідати. Я буду ставити дещо наївні запитання, тому що ту огрому знань, яку Ви принесли з собою до радіостудії, я навіть не можу осягнути. Сьогодні сучасний наш календар, чи відповідає він українським традиціям, релігійним святам, природнім явищам, який він? Ми от з Вами зараз сидимо в студії, 31 грудня, 12 година, 11 хвилин, а за українським календарем це співпадає?

    Володимир Петрович: Якщо брати до уваги сам день, то ми можемо сказати, що співпадає. Але суть цього часу принципово відрізняється від того розуміння часу, яке в нас зафіксоване в нашому прадавньому календарі. Щоб його коротко пояснити, то найперше увагу треба звернути на те, що суть прадавнього календаря мала ту особливість, що він був прив’язаний до космічного календаря і наші пращурі добре розуміли цей космічний календар. Все своє життя, всі свої плани, всю свою працю вони налаштовували так, щоб це не суперечило космічному календарю, а повністю йому відповідало, тобто, все було в повній гармонії з Космосом.
    Що об’єднує всі часи і народи? Сміливо можемо сказати – календар. В основі своїй прадавній український календар майже не відрізняється від теперішнього, але треба наголосити на тих відмінностях, які їх відрізняють. Колись облік часу вівся трьома способами і кожен мав свій календар і вони були рознесені в часі. З 1-го січня буде вестись новий облік днів і це збережено з того прадавнього календаря, але колись дні рахувалися:1, 2…5..10…365, тобто кожен день в році мав своє порядкове число. З поденного календаря народжувався другий календар, як народжується весна – дні формували тижні, тижні формували місяці. Побіжно зауважимо, що слово «місяці» має подвійне значення – є Місячні «місяці» приблизно по 29 діб, а є Сонячні «місяці», які мають коли 30, а коли 31 день. Принципово не так було в прадавньому календарі: Місяць мав свої «місяці» (їх було в році 12 з хвостиком), а Сонце мало свої відрізки часу, які називалися «летами». Але це слово, як кажуть, кануло в Лету. Суть «лети» була в тому, що кожна Лета (а їх було 16) фіксувала умовний проміжок часу, за який будувався певний етап Світу його Творцем. Тобто, календар був відображенням проміжків часу, за які поетапно будувався світ Творцем. Кожен рік люди, наслідуючи Творця, повторювали ці етапи, засвоюючи їх принципи через вшанування певних свят за допомогою певних ритуалів. В цьому є основна відмінність старого календаря від нового. В новому календарі люди переживають етапи народження і воскресіння Сина Божого Ісуса Христа.
    Ми зараз будуємо свої плани, навішуємо їх на дні року, а як творився Світ, як він розвивався, як змінювався Космос і як він зараз живе і змінюється, ми цього не враховуємо, бо не розуміємо, як це може вплинути на наші плани і чи взагалі воно впливає. Хоча є Космічний Новий рік, є місяці космічні і колись наші пращурі планували і узгоджували свої дії за тим календарем, який фіксував як Творець творив Світ.

    Наталя Грабченко: І нам у цьому б Космос допомагав?

    Володимир Петрович: В цьому суть була календаря – допомогти нам творити свій світ у злагоді з Творцем, якщо це не суперечить його святій Волі. При переході на сучасний календар сталася підміна суті календаря – ми перестали рахуватися з оточуючим нас Світом. З древніх часів до нас дійшло розуміння Космічного годинника. Сьогодні цим користуються ті хто складає гороскопи. Вони ще зберегли знання про космічний годинник, що ми живемо в сфері подібній до яйця, що вона нерухома, і все решта всередині її рухається і обертається. Нерухома частина сфери поділена на 12 частин (12 домівок) і рухома частина поділена теж на 12 частин і кожна рухома частина присвячена певному знаку Зодіаку. Навколо центра світу рухається і Сонце і Земля – Сонце своїм маршрутом, Земля своїм. Від центра Світу прокладався промінь через Землю на нерухому частину сфери і визначалось місце розташування Землі в системі Світу. А з центру Землі проектувався інший промінь через точку на досліджуваній поверхні Землі до рухомої частини сфери і визначався Зодіак під знаком якого ставалась якась подія на Землі. В межах куполу горизонту досліджуваної частини Землі виявлялись планети, фіксувався час їх сходу і заходу за горизонт. Час визначався в межах сонячної, або місячної доби, або сонячно- місячної доби для встановлення часу якоїсь події. Отже, можна і треба знати де і в якому проміжку космічного часу ми знаходимося. Певний знак Зодіаку і певні планети постачали нас певною інформацією, яка зберігалася в певній «домівці» нерухомої сфери. Сюди приєднувалась літописна інформація за тривалий період часу і записувалась нова інформація.

    Наталя Грабченко: Перед ефіром Ви мені показували діаграму, де були «доми»: дім життя, дім смерті, дім ворогів – про це йде мова?

    Володимир Петрович: Так. Нашу сферу, подібну до яйця, можна уявити як мандарину, поділену на 12 дольок. І от, коли Земля переміщається через ці дольки, стається певна фіксація простору і часу в якому ми перебуваємо – це і є космічний годинник. За ним слідкують астрологи і ті що складають гороскопи. Вони розуміють, що ми знаходимося в цій замкнутій системі. Колишні події, які ставалися на Землі і були записані з точною фіксацією часу, через тисячі років можуть бути відновлені в часі з точки зору історії. Головним є збереження інформації і її хронології. Колись цим займалися літописці. Ця інформація передавалася з покоління в покоління. Якщо можновладці втручалися в роботу літописців і заставляли їх переписувати історію, то фальшива історія не фіксувалася з допомогою космічного годинника. Цей секрет літописний цех оберігав як клятву перед Богом, її порушення каралось невідворотньо. Завжди було кілька незалежних один від одного літописних центрів під єдиним і незалежним керівництвом, куди стікалася в копіях інформація і аналізувалася. Отже, вся інформація піддавалася аналітиці. Якщо була зафіксована засуха і вона повторилася через 100 років і знову повторилася через 100 років, то виявлялася якась закономірність і вже тоді можна було зробити попередження: – Люди, наближається час, коли можлива засуха, бо таке вже було, тож готуйтеся, виводьте худобу в інші місця чи рийте канали для води, коли нема куди йти. Словом це позволяло зробити довготривалий прогноз, як це відбувається і сьогодні. Якщо взяти давні часи і теперішній час, то по суті нічого не змінилося – ми тільки технічно виросли, а в інтелектуальному плані нажаль майже нічого не змінилося.
    (далі буде)

  7. Продовження 1.
    Наталя Грабченко: В нас іноді кажуть, що прогнозом погоди чи то невігласи займаються, чи то вони не можуть узгодити свої знання з тим, що почалось відбуватися із сучасним світом. От що стосується таких передбачень на основі давніх календарів і гороскопів, на скільки вони були точними, чи знову – зважаючи в чиїх руках вони знаходяться і як людина вміє їх аналізувати?

    Володимир Петрович: Зважаючи в чиїх руках вони знаходяться. От наприклад, ми вважаємо, що погоду нам робить Сонце, а колись так не вважали. Будову світу уявляли собі інакшою. Земля знаходиться між двома сонцями – між Сонцем і Юпітером, і погоду робить Юпітер. Сонце ми називаємо нашим, бо воно освітлює і зігріває доми наші, а ще може впливати на радіотехніку нашу через протуберанці, які час від часу вибухають. Ми гадаємо, але зовсім не можемо пояснити чому в нас з погодою так стається, бо ми не туди націлюємо свій погляд. Ми аналізуємо, що колись в такі часи щось сталося при таких обставинах і стараємося з тої аналітики зробити якісь висновки. А що заважає наблизити ці висновки до реальності? Наприклад, втрутилась якась планета в ту дольку «мандаринки». Це означає, що треба щось міняти, вносити корективи і той хто робить такий аналіз ніколи не повторить свій прогноз, якщо таке сталося, мається на увазі прогноз без врахування тої планети. В цьому особливість і професійна гордість того, хто це виявив і зафіксував, і звернув увагу, але по-любому перевів це на гадання, от як люди гадають. Ті, хто слідкували за космосом по-нормальному, вони знали більше що впливає на Землю, чи її погоду і ці прогнози були більш точними, бо вони знали джерело. Нажаль, є вчені, які говорять, що зовсім не так треба робити прогнози, бо треба знати більше і на все треба подивитися як дім наш, а не так що в нас є Сонце, планети обертаються навколо Сонця. А якщо подивитись з точки зору центру Космосу як рухається все, то ми побачимо, що Земля рухається синусоїдно, а не по колу навколо Сонця. Вона зміщується в часі і просторі набагато складнішим рухом. Може ми до цього дійдемо і побачимо себе в цьому Космосі, який, як казали наші пращурі, є яйцеподібним.

    Наталя Грабченко: А це впливає на людину як таку, на її сутність, на її вчинки, на те що відбувається з народами і з суспільствами? От як Ви гадаєте, революційні виступи, чи війни, або різні соціальні зрушення, якимось чином Космос впливає на це і чи можемо за допомогою цієї системи це передбачити, як наприклад, коли закінчиться ця війна, яка нас турбує останнім часом? Астрологів вже питають…

    Володимир Петрович: Війна починається в головах, можу вам чітко сказати. Зміниться свідомість – зміниться війна. Ми говоримо, що все почалося з інформаційної війни і ми не можемо достукатися до свідомості агресора, а ми хіба стукаємось туди? Ми проґавили цей час. Сусід багато років вів проти нас інформаційну війну, а ми робили вигляд, що нас це не стосується. А виявляється, що стосується, ми пов’язані і ми повинні відповідно реагувати. От скажімо, до нас прийшла віра Христова, яка говорить нам: – Люди, любіть один одного. Тобто, вона впливає на нашу свідомість і виходить, що це є правда, що думки матеріальні. Якщо ми будемо хотіти всі щось зробити, то ми посилаємо цю енергію в Космос і він нам допомагає. Але треба розуміти ще коли він нам може допомогти, а коли може й не допомогти. От як віра: ми ходимо кожної неділі до церкви і це нам допомагає. Те саме відбувається в космічному масштабі. Що відбувається там ми не знаємо, але ми стукаємось туди, щось ми хочемо і наші слова, наші бажання діють.

    Наталя Грабченко: І ми не ставимо завдання якого числа, якого місяця і якого року це все відбудеться, правда? Ми просто чекаємо, ми робимо свою справу і чекаємо на відповідь.

    Володимир Петрович: Так, але в Космосі є моменти, які не чекають. Ми знаємо чітко, що після зими має прийти весна, ми маємо засіяти землю. Цей календар, власне, спам’ятовує нас, що є справи які не можуть чекати. Є машина, або ми сіли на неї і їдемо, або ми залишаємося чи вилітаємо на узбіччя зовсім. Вся природа і всяка істота живе за тим календарем. Дерево знає коли дати плід, а коли скинути листя і завмерти. Те саме відбувається в космічному масштабі. Щоб ми не робили, ми можемо глянути по календарю як біжить час, що ми планували і який слід залишили. Традиційно свої плани і свій слід наші пращурі фіксували в писанках і вишивках. Ми ж не можемо напевно сказати що діялось 2000 років назад і хто були наші пращурі. Та коли візьмемо архіви «Кам’яної Могили», то побачимо літописи, які свідчать що велися спостереження і робилися записи на основі календаря, що відлік часу вівся на протязі більше 50-ти тисяч років. На протязі такого часу вони залишили свій слід і мали змогу знайти якісь закономірності, а наші 2 тисячі років виглядають маленьким епізодом, якщо порівняти наш і тодішній календарі, хоча і тодішній календар не є великим проміжком часу в історії Землі.

    Наталя Грабченко: Який вигляд мав той календар, про який Ви кажете?

    Володимир Петрович: Він був лаконічний, писався рисками. Час обліковувався в більшому масштабі ніж зараз. Ми ділимо час на дні, тижні , місяці і роки, які йдуть чередою. Зараз наступає 2015 рік, а хтось каже, що нам більше 6-ти тисяч років від створення Світу, а інші кажуть що нам більше 7-ми тисяч років як почався облік років. А як було колись?

    Згідно з календарем «Кам’яної могили» ми живемо в часі 10-ї теми ( одна тема – 5840 років) від початку літочислення:

    Звуковим символом, який опікується цим періодом часу, є «аХ» – «ДОБРОТА».
    Початок цього періоду – 1984 рік, закінчення – 2304 рік. Його тривалість – 320 років.
    Це 7-ма Мала Лета від початку літочислення за календарем «Кам’яної Могили».
    Вона зображається вертикальними рисками:
    7 рисок – пробіл – 15 рисок – пробіл – 10 рисок – пробіл, де:
    7 рисок означають сьому Малу Лету (1984 – 2304 роки);
    15 рисок означають 15 Малих Лет – 365 «Сварожих кіл» – по 16 років одного кола (365 х 16 = 5840 років – одна Тема). Кожні 5840 років обнулялися роки – відлік років починався з першого. Останній раз це було зроблено 2015 років тому, хоча ми вважаємо, що нова ера настала з народженням Ісуса Христа. Є вчені, які на основі Космічного календаря, зафіксованого в Святому Письмі, виводять, що Христос народився на 6 років швидше, ніж почалась нова ера.
    10 рисок означають кількість Тем, включаючи поточну – 9 тем х 5840 років + 2015 років = 54 575 років від початку літочислення. Риски записувались послідовно одним рядком: 7 15 10.
    Разом має бути 16 тем по 5840 років – 16 х 5840 = 93440 років. Це час Яви, після цього наступить час Нави.

    Під цим рядком записувався інший рядок, який фіксує поточний рік в «Сварожому колі», яке включає 16 років:
    2 риски в 7-ій Малій Леті означають 2000-й рік;
    15 рисок означають поточний рік – 15 – й з 16 – ти. Він має назву – «Сивий Яр» (Рік що минає – 2014 – має назву «Кришень»).
    Риски записувались послідовно одним рядком: 2 15.

    Звуковим символом, який опікується 2000 роком, є «Да» і «аХ» – «ДАХ», де:
    «ДА» – ДУХ;
    «АХ» – ДОБРОТА.
    Разом – ДУХ ДОБРОТИ».

    15 – роком опікується звуковий символ «Я» – ЯСИН – СИН БОЖИЙ.

    Рік, що минає, був під символом «Ї» -ВІРИ, що символізує любов між людьми і їх любов до Бога. Зразки прояву найвищої любові між українцями продемонстрував Майдан і самопожертва, яку проявили наші воїни на визвольній війні з московсько – пуцінськими загарбниками і їх посібниками.

    Про наш народ ми можемо сказати, що ми віруюча нація, для нас Бог і Україна понад усе.
    За календарем «Велесової книги» місяць грудень називався «Студець», а січень – «Ледиць».
    Останній тиждень року, що минає, називається «Сніжиць», а перший тиждень Нового року – «Страниць». Кожен тиждень в році має свою назву.

    За цим календарем було три Нових роки.

    З 1 січня починався Новий рік, облік часу якого вівся поденно – з першого до 365 дня. Кожен день має своє порядкове число. Його особливість така: дні формуються по сім днів у тиждень, чотири тижні формують місяць. Маємо 12 місяців х 4 тижні х 7 днів = 336 днів. 365 – 336 = 29 днів, які як Святкові дні розташовуються між тижнями, яких є 12 х 4 = 48, кожен місяць має 2 – 3 Святкових дні. В цих Святкових днях розгортається порядок побудови Світу його Творцем..
    Є така казка про 12 братів – місяців, яких зустріла в лісі серед зими дівчинка, яку мачуха послала до лісу по квіти, щоб та пішла і не вернулася. Але брати – місяці допомогли дівчинці і сталося чудо, і дівчинка назбирала квіти, і живою вернулася додому. Ця казка про календарну традицію.

    На протязі 15 – ти днів до Нового року (1 січня) і 14 – ти днів після Нового року наші пращурі святкували підряд 29 Святкових днів, які ще називалися Триглавовими вівцями. Зимові свята починалися 17 грудня днем Білобога (ГУРУ – «Г») і закінчувалися 14 січня днем Чорнобога (УРАЙ – «У»). Після цих зимових свят Святкові дні як Триглавові вівці розбрідалися між тижнями по всьому року у строго визначеному порядку.

    На 1 січня припадав день Вчителя, якого колись називали «Йилар». Колись 1 січня було одним з 29 Святкових днів і чимось особливим не відзначався
    На 31 грудня припадав день Роду – «Ирій».

    Дівчинка з казки це символ Нового року і вижити їй чи замерзнути вирішував брат – місяць Квітень – ЛАДО, покровителем якого був Ясун – Син Божий, який відзначався 24 грудня.

    . Свято дня Коляди припадало на 23 грудня. Новий рік як календарна подія відзначався 23 березня. На цей день припадає свято Матері Божої. Але облік часу з нульової відмітки починався з 1 березня, на 62-й день після 1 січня.
    Кількість днів у місяці – 30 чи 31 визначалась згідно з музичною гамою. Всього тонів і півтонів в музичній гамі 12. На тон припадали 30 днів, на півтон 31 день. Цілих нот-тонів є 7, а нот з діезами 5.
    7 х 30 = 210 днів
    5 х 31 = 155 днів
    Разом: 210 + 155 = 365 днів.

    В теперішньому календарі їх поміняли місцями: на тон стали припадати 31 день, на півтон 30 днів –
    7 х 31 = 217 днів
    5 х 30 = 150 днів
    Разом 217 + 150 = 367 днів.
    Лишні дні 367 – 365 = 2 дні відняли від останнього місяця в році попереднього календаря – лютого: 30 – 2 = 28 днів.
    Оскільки між нотами «МІ» і «ФА» немає діеза, то відповідні місяці –липень і серпень – мають однакову кількість днів.
    Важко пояснити чому зробили таку перестановку, хоч є відомість що для створення календаря для країн, які ми тепер називаємо країнами Західної Європи, був запрошений фахівець зі Скитії (або як тепер кажуть СКІФІЇ), але це призвело до того, що було ліквідовано Святкові дні, які вставлялися між тижнями, а їх було 29 плюс 48 неділь в році, плюс 29 зимових свят – разом було в році 108 неробочих днів. Народи отримали змогу назначати кожен свої святкові дні, які припадали на якийсь день тижня і їх було порівняно небагато, але так сталося, що згадка про старий календар в нащадків Скитів (Скіфів) стерлася з пам’яті і було втрачено знання про те, як збудований Світ і був перерваний зв’язок з космічним календарем, який залишився незмінним і по якому живе вся природа, крім нинішніх людей. Проте у писанці і вишивці прадавній календар залишився незмінним.

    Третій Новий рік починався 1 вересня – з цього часу починався відлік часу тижнями. За цим календарем нині живе наша православна церква.

    Але є ще невидимий Світ – Світ душ наших пращурів. Вони мають свій календар, початок року якого припадає на 8 січня – день Сварога – Отця Небесного. Тиждень триває 9 днів. Місяць має 2 тижні, або 18 днів. В році 20 місяців, 20 х 18 = 360 днів і додатково 5 особливих днів, коли відкриваються небеса і пращурі відвідують своїх нащадків, а ті на могилах пращурів палять вогні – свічки і поминають померлих родичів.

    Календарем в українській хаті був «вазон» намальований на печі. Його композиційна основа зафіксована в календарях «Кам’яної Могили» і «Велесової книги» і була взята за основу в шумерській цивілізації, а звідти перекочувала до древнього Вавилону та Єгипту. Прадавній календар був основою зародження теперішньої цивілізації.

    Ще про Лети.
    Лети ділять рік на 16 частин, як місяць ділить рік на 12 з хвостиком частин.
    Кожна Лета має свій відрізок часу по принципу поглинання попередньої Лети плюс додає свої строго визначені дні. Плоскою моделлю Лет є малюнок вазонка, якого традиційно малювали на печі. Вазонок це настінний календар, де зазначено як плине час, календарні події, і родинні свята. Об’ємною моделлю прадавнього календаря є Карпатський храм. Об’ємно-просторовою моделлю є кромлех біля Канева, який зберігся до наших днів і старіший за єгипетські піраміди, які також являють собою універсальний календар.
    Обліковувався кожен день і через Святкові дні люди повторювали як молитву кожен етап побудови світу самим Творцем світу.
    Люди жили і творили воєдино з богом. Прихід Христа завершив побудову світу і появилась на банях храмів маківка, але люди ще мають вирости в цивілізацію, яка буде жити в гармонії з космосом.
    Через писанку і вишивку можливо вдасться змінити нинішній календар, який вносить дисонанс у Космічну календарну систему.
    Але до цього людство ще має дорости.
    А тим часом багато людей користуються гороскопами. Це давня традиція на рівні гадання. Хоч Бог не дав людям знати майбутнє, але люди зажди хотіли його знати, тому вони займались ворожінням і вірили в прикмети. В старі часи всі історичні події прив’язувались до космічного календаря, вели спостереження за розташуванням зірок і співставляли його з подіями, прагнучи вловити закономірності. Тепер цим займаються вчені, вони слідкують також за астероїдами як і за планетами і час від часу наганяють страх на жителів та уряди планети, як це робилося і в старі часи. Страх тримав народи у покорі, бо уряди чи правителі демонстрували своє вміння і готовність запобігти катастрофам.
    Прадавніх українців це не стосувалося, бо вони всі були грамотні, вміли читати і писати і довіряли тільки Богові. Проте з часом теперішні українці уподібнились навколишньому світу, зреклися скрині знань і тільки німа писанка та вишивка нагадує їм про колишню велич.
    (далі буде)

  8. Продовження 2.

    Нам відведено час в межах циклу в 93440 років, після цього наступить час Нави. Візьмемо дерево – воно живе багато років, але як воно функціонує? Прийшла весна, появилося листя, дерево зацвіло, дало плоди, скинуло листя і заснуло. Чому ми не думаємо, що з нами станеться так само? Я пробував зрозуміти по аналогії, а де ми знаходимося? Якщо уявити нас в тому космічному часі подібно до дерева, то ми знаходимося в літі і вже перейшли по часу ближче до осені. А коли наступить та пора року коли нас чекатиме зим? Нам залишилось чекати якихось 25 тисяч років і в нас будуть одні проблеми – як це пережити. Напевне, природа підкаже як нам виживати, бо дерева ж виживають, а буває що і не виживають – все залежить від тої зими, яка нас чекає і про яку ми нічого не знаємо. Ми тільки знаємо, що були колись цивілізації, мільйони років назад щось було, а потім все пропало, щось вижило, а щось не вижило, але очевидно, що була якась естафета, бо ці календарі, які до нас дійшли, не могли скласти примітивні люди, так як ми про них думаємо. Це такий календар придумали, що ми сьогодні мусимо підключати комп’ютери для розшифрування записаних дат, щоб зрозуміти як тоді до цього підходили. І дивує простота, логіка, і як це все було зроблено за багато, багато тисяч років до нас. На щастя наша писанка і вишивка зафіксували ті часи, але це далі не розвивається. Ми в тому минулому часі відшиваємо ці візерунки, але ми їх не продовжуємо. Я би дуже хотів, щоб цей календар ми зрозуміли і продовжили його, а головне зрозуміли в чому була його особливість – що він був стабільний. Якщо Ви народилися в понеділок, то завжди в наступних роках на цей день припадатиме понеділок. За теперішнім календарем зажди йде зміщення на один день і тільки через 8 років знову наступить понеділок.
    Наші пращурі мали сонячно-місячний календар. Місяць показує свій календар, який не співпадає з сонячним календарем і була потреба узгодити ці календарі між собою за рахунок подовження в певний час сонячного календаря через введення високосного року.
    Узгодження місячно-сонячного календарів відбувалось наступним чином:
    – рік триває 365 днів на протязі 15-ти років. 16-й рік триває 368 днів.
    16 років х 365,2422 = 5843,8752 сонячних доби;
    – 16 років х 12,36826 сонячних місяців = 197,89216 сонячних місяців, або 198 цілих сонячних місяців;
    – 198 сонячних місяців х 29,53059 місячних доби = 5847,05682 місячних діб;
    – 5847,05682 місячних діб – 5843,8752 сонячних доби = 3,18262 доби, з яких 3 доби додається до 16-го року, а остаток 3,18262 – 3 = 0, 18262 за 16 циклів
    (0, 18262 х 16 циклів (по 16 років кожен) = 2,90592 діб, або 3 цілих доби додається до 16-го циклу кожні 16 х 16 = 256 років. Цей рік має 365 + 3 +3 = 371 добу;
    – кожен рік починається з нового обліку днів;
    – кожен з 16-ти років має свою назву. Разом вони складають один цикл – «Свароже коло» (цикл триває 16 років).
    Згідно з існуючою традицією кожен 4-й рік є високосним, тому до нього додається 1 доба, що веде до зміщення календаря на 1 добу за 16 років, а має бути зміщення на 3 доби, щоб відбулося узгодження місячно-сонячного календарів;
    – космічний час (година) для Землі триває 365 «Сварожих кіл» (циклів), після чого починається новий облік років: 16 років х 365 циклів = 5840 років – 1 тема. Так триває 15 тем. 16-та тема триває 16 років х 368 циклів = 5888 років, після чого також починається новий облік років. Згідно з розрахунком 5888 : 256 = 23 виходить ціле число високосних циклів.

    (далі буде)

  9. Завершення.

    Наталя Грабченко: Мені зрозуміло, що сучасна людина проявляє якесь недбале ставлення до цих всіх знань. Бачите, інший сенс… У нас з’явився слухач. Доброго дня!

    Слухач 1: Доброго дня! Я дзвоню Вам з Волині. У нас сонячно так. Бажаю Вам у прийдешніх святах щоб вони гарно пройшли, щоб було Вам сонячно у Вашому житті, а щоб над Україною і над всім світом небо було мирним.
    В мене до Вас кілька питань. Вони мені не просто болять, вони мені часом так даються в знаки, що я просто розгублена, що зі мною стається. Моя дата народження 1948 рік, 8-го числа, 8 місяця – серпня і ще й, навіть, 8 годин вечора. Скажіть, будьласка, от мені нашої Оксани Забужко мами вчора було 40 днів як вона пішла на Той світ і мені її племінниця Віра говорить, що в цей час відкриті небеса. Потім, 1 грудня добрий знайомий, друг моєї сім’ї, Іван Олександрович Сверстюк, теж відійшов. Тут вони своє фізичне життя використали, а там вони як воїни небесного війська. Що це за відкриті небеса, поясніть нам всім.
    Друге, чому зі мною таке стається вже два рази в житті, що коли пішли в кращий світ ці люди, Надія Яківна і Іван Олександрович, в 2 години ночі я почула їх голоси. Я подумала, що вони звучать по радіо, що я його не приглушила. Я почула ці голоси. Це друге питання. А третє, от ви говорите про ці цикли, от вони знакові для нас? «Прилетіла ластівка» ми співаємо, а це було весною. Наші поліські звичаї свідчать, що передумовлені весняні свята, але ми їх по християнському календарю відзначаємо зимою. Це що, це тому, що ми перейняли цю віру і ми тепер якби змінили свій календар, бо для мене особисто в пошані Святий Миколай, а не устюгський Дід Мороз, для мене Новий рік 14 січня, я вважаю. Чи маю рацію?

    Наталя Грабченко: Спасибі за Ваш дзвінок.

    Володимир Петрович: Спробую відповісти. Нинішній календар нам нав’язаний Московськими правителями після загарбання України 300 років тому. Церква свій календар зберегла. Я вже говорив, що є календар, якому довіряли наші пращурі і за яким живе Той світ – світ душ наших пращурів. Вони можуть тільки спостерігати за нами. Залежно від заслуг роду вони інколи можуть і підказати, і допомогти. Якщо є контакт – є допомога, а значить рід заслужив це.

    Наталя Грабченко: А якщо сама людина, як наша радіослухачка, багато думала про маму Оксани Забужко і про Євгена Сверстюка, коли людина думає, звертається до них, то може є дійсно відгук тому?

    Володимир Петрович: Обов’язково. Розумієте, от вишивка чи писанка – що це є? Це є інформаційне поле, де ми можемо записати щось і ця інформація буде передана після цензури, щоб не нашкодити. Але, хоч наша думка там зафіксована, вона матеріалізована, проте це не означає що крім цього вона не знаходить свого відгуку в інформаційному просторі – думки матеріалізовуються, якщо багато раз подумано, чи сказано, цензура не спрацьовує, тому може нашкодити, адже ми часом не розуміємо, чи не задумуємося про наслідки таких думок. Якщо Ви чогось хотіли, якщо Ви мали на це право, то Ви цього досягли. Мати право, це заслуга праведного життя, це треба заслужити.

    Наталя Грабченко: А оцей ефект – відкриті небеса, про що так багато говорилося…

    Володимир Петрович: Взагалі, про відкриті небеса треба читати Святе письмо. Вважається, що є 5 особливих днів, коли душі можуть відвідати Землю, відвідати весілля в земній родині, можуть Вас відвідати по Вашій просьбі: прийти у сни, щось підказати Вам. Хоча, як правило, не втручається один світ в другий – це заборонено, але є винятки. Власне, допускається тільки така допомога при великій потребі.

    Наталя Грабченко: А наша радіослухачка запитувала про те, що в неї в даті народження дуже багато вісімок: 48-й рік, 8-ме серпня, 8-мий місяць, 8-ма година вечора – це щось означає при такому збігу вісімок, чи якихось інших цифр?

    Володимир Петрович: Ви можете зрозуміти, що кожної секунди на Землі народжується людина і немає такого моменту на Земній кулі, щоб хтось не народився з такою фіксацією дати. Є дуже багато людей таких як Ви, які народилися саме в цю мить. Це означає, що годинник йде, він не може мати провали, не може перескакувати через миті, бо, наприклад, хтось боїться 13-го числа. Якщо Вам пощастило в такий час народитися, то це нічого особливого не означає. Це є просто Ваша особливість, що Ви народилися в таку мить. Тільки астрологи, чи ті що складають гороскопи, можуть, відслідкувавши цю мить в космічному годиннику, щось сказати. В них вже є з досвіду напрацьовані теорії, що ті хто народився в цей час мали такий характер, з ними могло таке статися, тобто, на прикладі зібраного досвіду Вам можуть щось розказати. Хоча це все чисте гадання. Воно може справдитися, а може й не справдитися. Справдиться, якщо Ви в це повірите, а якщо Ви схочете змінити все, просіть в Бога і буде тільки так як Ви хочете, при умові що воно Вам не зашкодить.

    Наталя Грабченко: Володимире Петровичу, у нас 4 хвилини до кінця. Яким буде для нас 2015 рік? Скажіть щось хороше, а ми в це повіримо.

    Володимир Петрович: Ми почали з гороскопів, але так про них і не поговорили. Поняття «гороскоп» виникло як залишок колишніх знань. От Світ будувався, кожне свято пов’язане з певним етапом цього будівництва. Якщо взяти календар з «Кам’яної Могили» і поєднати його з календарем «Велесової Книги», і сказати: -а під якими символами, що їх шанували наші пращурі, ми будемо далі жити (мається на увазі не ті символи як Рак чи Телець, чи інший знак Зодіаку)? Наші символи були чітко пов’язані з будовою Світу. Певним часом, певним роком опікується Сутність, яка приймала участь в побудові Світу. Що стосується 2015 року, то цим роком опікується Син Божий, а якщо взяти скибку в якій ми знаходимося, або, як кажуть, Дім нашого перебування в даний час, то це є Доброта.

    Наталя Грабченко: Це хороше поєднання!

    Володимир Петрович: Так. Ми живемо в часі Доброти під покровом Сина Божого, який є творцем всього Світу.

    Наталя Грабченко: Так це неймовірно хороший рік для України, так? Ви для України визначаєте?

    Володимир Петрович: Так.

    Наталя Грабченко: Що для цього треба робити, щоб все справдилося, адже людина своєю руйнівною енергією може багато нехорошого зробити, ми ж знаємо?

    Володимир Петрович: Нам треба думати в цьому напрямку, вірити в хороше і творити добро. Любов і Добро все змінить.

    Наталя Грабченко: Дякую Вам, Володимире Петровичу. Будемо працювати в цьому напрямку і вірити що так і буде. Багато Ви цікавого знаєте, не все встигли розказати. Традиційно запрошую, приходьте до нас ще, ми продовжимо цю розмову. Для вас працювали режисер ефіру Анастасія Карпук і ведуча Наталя Грабченко. Хай цей рік принесе вам тільки любов, мир і злагоду, і здоров’я, щоби втілити все про що мріємо і навіть не знаємо, але хай прийде як даність. Спасибі вам і на все добре.

Leave a comment

Your email address will not be published.


*