Завантажте собі програму “Рушник” –
створюйте власні унікальні малюнки вишивок!
 

Відкрито таємницю призначення чаші, якій 4500 років

В усі часи Сонце було для людини більше ніж небесним світилом. Воно було божеством і джерелом життя.

Але побачити це божество можна лише в години його появи на небосхилі та час заходу. А як же в давнину спостерігали, наприклад, за надзвичайним явищем затемненням Сонця безпечно для очей? Можна налити в миску води і дивитися на відображення. Саме так і робили протягом тисяч років. Доки 4500 років тому представники Катакомбної археологічної культури вдосконалили цей спосіб.

Катакомбна спільнота – це етнокультурне об’єднання епохи середньої бронзи (2500-2000 років до н.е.) розповсюджене в степовій та лісостеповій смугах Дніпра, Дону та Волги. Північна межа ареалу поширення охоплювала територію, де знаходиться Пригоризонтна обсерваторія Безводовка. Відкрив  Катакомбну культуру Городцов В.А. в 1901-1903 роках. Назва культури походить від способу поховань в бокових нішах погребальної ями – катакомбах.

Вдосконалення полягає в тому, що в стінці посудини зробили два отвори, які можна назвати «окулярами» на зразок окулярів мікроскопа.

Детальне пояснення можна знайти на шостій хвилині  документального фільму «Відгомін забутого неба».

Отже, маємо декілька цікавих вихідних даних.

Діаметр отвору в окулярі дорівнює видимому діаметру  Сонця.

Половина сектору видимого через  окуляр дорівнює десяти діаметрам Сонця.Маємо приклад десяткової системи лічби,якій 4500 років.

Видимий діаметр Сонця змінюється, але в середньому становить 31’40’’. Також, видимий діаметр Сонця дорівнює видимому діаметру Місяця. Отже, десять діаметрів буде 5о17’.Якщо діаметр чаші 16 сантиметрів, тоді діаметр отвору в окулярі буде:

sin 5о17’ х 160 мм = 0,0092 х 160 мм = 1,5 мм.

Окуляр, який направлений всередину чаші на її стінку має такі ж розміри і радіус видимого кола буде теж 5о17’.На основі вихідних даних задачі виникає питання: як використовувалася чаша на практиці?

Чашу можна поставити так, щоб в отворі правого окуляра спіймати диск Сонця в момент сходу в день літнього сонцестояння. Закріпити її і залишити на пів року, а на зимове сонцестояння подивитися в цей окуляр в момент заходу Сонця і визначити кут його відхилення від осі, на якій знаходяться чаша та точка сходу в день літнього сонцестояння. На Безводовці це відхилення складає 2,40, що становить 4,5 діаметри Сонця.

А зараз відкриється таємниця, якій 4500 років. Якщо поставити чашу, так щоб в отворі правого окуляра було видно диск Сонця на сході в день сонцестояння, потім в цей же окуляр подивитися на протилежну сторону небокраю у видимому секторі окуляра чаші ми побачимо, як заходить диск  повного Місяця. Так відбувається тому, що повний Місяць близький по часу до літнього сонцестояння, спостерігається біля точки зимового сонцестояння і навпаки. Іще що стосується Місяця, то він, як і інші планети Сонячної системи переміщується на тлі зодіакальних сузір’їв, тобто, уздовж екліптики. Але якби Місяць слідував точно по екліптиці, то на кожен молодик ми могли б спостерігати сонячні затемнення, а на кожен повний Місяць ми б бачили місячне затемнення. Однак, насправді Місяць відхиляється від екліптики то в північну, то в південну сторону на 5° 8’, або приблизно на десять своїх кутових діаметрів. В крайньому північному положенні Місяць називають високим, а крайньому південному положенні цього сектора – низьким. І триває цей рух між крайніми точками 9,3 років. Повний цикл становить 18,6 років і називається малий сарос. В наступний малий сарос сонячні затемнення будуть відбуватися в приблизно одні і ті ж дати, що і в попередній сарос. При цьому Місяць перетинає екліптику лише в двох точках, в яких можливі сонячні затемнення. Саме для визначення дат цих мігруючих точок, коли можливі сонячні затемнення, наші далекі предки створили цей прилад.

Підсумуємо:

  1. Отвір окуляра дорівнює видимому діаметру Сонця і Місяця для калібрування приладу.
  2. Діаметр видимого сектора дорівнює двадцяти видимим діаметрам Місяця для визначення циклу малого саросу впродовж 18,6 років.
  3. Для розрахунків потрібно робити поправку на відхилення від осі сходу та заходу протилежних сонцестоянь на 4,5 видимих діаметра Місяця, як описано вище.

Після проведених спостережень та розрахунків, в чашу наливали воду, дивилися в лівий окуляр та чекали на затемнення Місяця, що є передвісником сонячного затемнення, і за правилами небесної механіки відбувається за 13 днів до останнього. В орнаментах на чаші можуть бути зашифровані таблиці, які допомагали в обчисленні астрономічних циклів небесних світил. Цій чаші я дав назву «Чаша Сонця» або «Чаша Ра», скорочено «ЧаРа».

На фото реконструкція Чаші Сонця, яка могла використовуватися на Пригоризонтній обсерваторії Безводовка, оскільки, їх вік приблизно однаковий.

В наукових колах прийнято вважати, що періоди малого сароса (18,6 років) та великого сароса (56 років), який складається з трьох малих саросів, визначили «культурні» народи 4500 років тому: древні вавілоняни, єгиптяни, халдеї. От тільки, прадавніх українців у цьому переліку не було. А тепер є! Тому що перед вами не просто глиняний горщик, якому 4500 років, а портативний астрономічний прилад доби ранньої бронзи, який матеріально і науково-обґрунтовано доводить, що наші предки займалися складною наукою і скоріше за все були вчителями отих південних «культурних» народів.

Автор: Griandr Tarnovski

Поділитися:
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  

Be the first to comment on "Відкрито таємницю призначення чаші, якій 4500 років"

Leave a comment

Your email address will not be published.


*