Конспект лекції, прочитаної в офісі ТОВ “Коза-Дереза” в м. Тернополі. 2010 р. Част. 1

Хочу подякувати пані Вікторії, керівникові туристичної агенції «Коза-Дереза» за запрошення відвідати славне місто Тернопіль і прочитати тематичну лекцію про текстову писанку і вишивку перед шановною аудиторією зацікавлених людей.

Я за фахом архітектор, але дослідженням символів писанки і вишивки займаюся років тридцять. Писанкаркою була моя бабуся Параскевія Яцишин з с.Голосковичі Бродівського району Львівської області, але я її вже не застав. З розповідей моєї мами Стефанії Підгірняк, яка привила мені традицію розписувати писанки, я дійшов висновку, що поширені візерунки на писанках, як і на вишивках, є не що інше як тексти, і то давні тексти, які передаються з покоління в покоління. В мене виникло природне бажання розкодувати їх, але тільки ставши архітектором я зумів це зробити. Тож хочу поділитися своїм досвідом, щоб всі охочі могли читати ці тексти, писати свої тексти і навчилися творити своє майбутнє через засвоєння старовинної техніки, оскільки така можливість відкривається.

Я вже маю зразки нової текстової вишивки: це рушник, який могла б вишити мама Тараса Шевченка до дня народження сина (рис.1), великодня хустинка (рис.2), а також вишиті дві наволочки на подушки, присвячені до дня народження двох моїх онуків – Святослава (рис.3) і Богдана (рис.4). Їх вишивали моя мама і сестра Оксана. Це перші в теперішньому світі текстові вишивки.

Детальніше прокоментую наволочки на подушки. По контуру наволочки вишито дату народження (день, місяць і рік), в кутах – ім’я, прізвище та місце народження. В центрі вишивки знаходяться полуниці, які цвітуть і плодоносять одночасно, що означає побажання: «Хай життя буде квітучим, а доля солодкою». Ці полунички взяті з альбому Тетяни Островської «Знаки (155 стародавніх українських вишивок)» (Київ-1992, видавництво «Соняшник»). З цього альбому можна також черпати композиційні прийоми і творити власні вишивки. На подушці Богдана зафіксовано дати за сонячним календарем (рис.5), а на подушці Святослава за сонячним і місячним календарями (рис.6).

Колись місячному календареві приділялось велике значення (рис.7), бо за ним визначались схильності дитини до певного роду діяльності і батьки орієнтувалися в якому напрямку слід розвивати здібності дитини (рис.8). При фіксуванні дат бажано користуватися старовинним календарем, відтвореним і поданим у моїй книзі «Бродівська писанка» (Броди-2008, видавництво «Броди-просвіта») (рис.9), але можна і сучасним календарем фіксувати потрібні дати, бо така реальність.

Сучасний календар відірваний від природи і не співпадає з її ритмами. Він ніяк не реагує на потреби людей, на життя рослин, дерев, птахів і тварин. Правда, щодо дерев, то вони входять в наше життя на Новий рік, Різдво, Великдень і Зелені свята. Але це підтримується завдяки збереженим традиціям, які живляться від сили води, енергії вогню і віри в Бога. Старий календар ще тісно пов’язаний з письмовими знаками, які самі є текстами. Наш буквар містить 33 букви (рис.10). Наряду з іншими числами це число є сакральним. Цей буквар не є придуманий кимось – він нам даний Богом і так ми маємо його сприймати. Приблизно таку ж думку висловлює казахський дослідник Олжас Сулейманов стосовно походження давньотюркського письма («Тюрки в доісторії. Про походження давньотюркського письма», Київ-2008, видавництво «Дніпро»), який дійшов висновку, що прадавнє письмо Стародавнього світу походить з одного джерела.

Як давно на теренах нашої України люди творять тексти? Найдревнішою бібліотекою прадавніх текстів теперішньої цивілізації, яка збереглася до наших днів, є Кам’яна Могила, яка знаходиться в Україні біля Мелітополя Запоріжської області. Борис Михайлов, дослідник петрогліфів Кам’яної Могили («Петрогліфи Кам’яної Могили», Київ-2005, видавництво Міжрегіональної академії управління персоналом), вивів що літопис фіксує події 20 000-річної давності до нової ери. Таку ж хронологічну дату виводить Петро Комнацький, досліджуючи «Велесову книгу» («Занедбана спадщина», Київ-2006, видавництво «Бібліотека українця»): 20 000 років – час становлення землі Руської.

Микола Суслопаров в статті «Розшифрування найдавнішої писемності з берегів Дніпра» пише: «На підставі дешифрувань написів трипільської культури маємо повне право твердити, що не фінікійці були винахідниками буквено-звукового алфавіту. Його за багато сторіч до найстародавніших зразків фінікійського письма винайшли пелагські племена, які жили в III-II тисячоліттях до нової ери на території сучасної України і відомі під ім’ям трипільців. Саме звідси бере початок буквено – звуковий алфавіт народів Європи». Орест Хмельовський у книзі «Основи графіки» (Луцьк, 2008, видавництво Луцького національного технічного університету) наводить піктограми та ідеограми на кераміці трипільців, датуючи їх VII-IV тисячоліттям до наших днів.

Отже, на землях теперішньої України завжди писали. І навіть коли вже була Шумерія – зародок теперішньої цивілізації – чомусь їх посланці приходили до Кам’яної Могили і вели паралельний літопис своєї історії (А.Г.Кіфішин «Кам’яна могила», Київ-2001, видавництво «Аратта»). І трипільці залишали свої написи на побутових речах в похованнях своїх родичів. Про індійські Веди вже багато було сказано, що в них записано давню історію нашої землі, української землі (зокрема Б.А.Рибаковим). Це переконливо доводить Василь Кобилюх в книзі «167 синонімічних назв у санскриті» (Тернопіль 2009, видавництво «Мандрівець»).

А про що можна прочитати на наших писанках і вишивках? А прочитаємо ми таку історію, початок якої тягнеться з імли часів Створення Світу…

Щодо особливостей запису інформації, то слід звернути увагу на графіку самих буквених символів. Їхня особливість полягає в тому, що з цих символів можна сформувати образи речей через слова, що їх означають. Тому можемо припустити, що назви речей давались обраними людьми, які підбирали такі букви-символи, з яких можна було зобразити ці речі. Отже, назви речам давали освічені, поетичні, з художньою уявою люди. Але хто їх навчив так робити? Хто дав їм можливість зупинити хаос через фіксування речей, через присвоєння їм образної назви?

Речі і люди вийшли сформованими з Хаосу і з божої волі хтось цей процес започаткував (чи продовжив?), а люди вже підхопили естафету через закладену в них таку потребу пізнавати і фіксувати, творити і розвивати світ речей, подій і почуттів.

Слово «писанка» походить від слова писати, а слово «вишивка» від слова шанувати. Слово мовлене звучить, але і слово писане так само звучить, але цей голос чує світ, бо ми живемо в замкнутому просторі, звідки нічого не зникає.

Тарас Шевченко писав: «Ну що б здавалося слова: слова та голос – більш нічого». Голос і письмо – вони нероздільні. Коли взяти імена, то ім’я Андрій, чи Оля, чи інші імена – вони звучать, але не засмічують світ, бо щось важливе значать для світу. Ім’я – це прославлення певних якостей істоти Бога.

Якщо скористатися приведеними значеннями букв-слів в книзі «Бродівська писанка» то, наприклад, ім’я «Оля», яке записується традиційно кольоровими стрічками на вінку, розкодовується так:

Щоб прояснити особливості письма писанки слід сказати, що розкриваючи закони письма можна дійти до першослова. В Святому письмі від Івана написано: «Споконвіку було слово». Це є код письма. В першослові закодований сам Бог. Спробуємо розкодувати цей код за допомогою української мови, бо наша мова бере початок від створення світу, що дозволяє нам занурюватись аж у початок початку. Закони письма писанки базувались на тому, що назви предметів, подій і явищ підбиралися так, щоб з графіки букв можна було відтворити образ записаного. Наприклад, з букв слова «Діва» можна відтворити такий образ:

Так виникли піктограми. Тому не можна довільно міняти графіку букв. У вишивці крім цього закону ще діють архітектурні закони краси. Та повернімося до вислову «Споконвіку було слово» і на який образ ми вийдемо?

Закодуємо це речення по правилах іконопису (образу), як, наприклад, записується ім’я «ХРИСТОС» чи «Матір божа»:

ХРистоС = ХРС;
МатіР БожА =МР БА,
тобто, записуємо перші і останні букви – «СпоконвікУ БулО СловО»
і отримуємо «СУ БО СО».

«СО» записується так:

«СЛОВО» як слово взагалі ( СО СО) записується так:

Яким же було перше слово? Для означення невідомого в українській мові є слово «ТО». Письмом писанки воно може бути записане наступним чином:

Слово «ТО» як божий символ має свою групу символів історії будови Світу.

Підставимо слово ТО у формулу «Споконвіку було Слово».
Отримаємо «Споконвіку було ТО».
Записуємо перші і останні букви – «СпоконвікУ БулО ТО»
і отримуємо «СУ БО ТО».
Це закодований спогад про початок Світу – гідне значення імені славного села Суботова!

Але щоб зануритись у сам початок треба позбутися слова «було»!
І матимемо: СУ БО ТО – СУ ТО.

Тут ми легко впізнаємо теперішнє слово «СУТЬ»! Тотожне йому слово – «істина». В абсолюті це є те що належить Богові!

А чи можна побачити лик божий якщо скористатися графікою букв з букваря бродівської писанки? Особливість графіки цих букв полягає в тому, що ними можна намалювати образ значення, який містить с собі слово:

Звичайно це схема, але наглядно видно що буква «С» проявляє уста, буква «У» проявляє ніс, буква «Т» і буква «О» – очі, круглий контур символізує замкнений світ (межу).

Спробуємо далі кодувати словосполучення «СУ ТО» по принципу виявлення можливих комбінацій букв. Для цього запишемо букви по колу за ходом сонця, пронумеруємо букви і виберемо такі комбінації: